Хламідіоз: симптоми та лікування

Урогенітальний хламідіоз (хламідійна інфекція) – одна з найпоширеніших патологій групи ЗПСШ. У зв'язку з особливостями клінічних проявів, труднощами діагностики та лікування, численними ускладненнями, захворювання становить значну загрозу репродуктивному здоров'ю жінки. Також, хламідії грають значну роль в розвитку патологій у плода та новонародженого.

Класифікація

Класифікація урогенітального хламідіозу здійснюється по ряду принципів:

• За структурою патології – запальні процеси жіночих і чоловічих статевих органів; патології, пов'язані з ускладненою вагітністю, пологами та періодом новонародженості.
• За розташуванням – ураження нижніх і верхніх відділів статевої системи.
• За клінічними проявами – місцевий і загальний хламідіоз гострої та хронічної форми.

Етіологія та шляхи зараження

Представники роду Хламідії (Chlamydiales) мають морфологічну схожість з бактеріями та володіють унікальним циклом розмноження. Всього рід включає 9 видів хламідій, 3 з яких викликають хламідійні інфекції у людини:

• Chlamydia psittaci – викликає зоонозні хламідіози, що передаються людині з м'ясом, молоком, виділеннями із сечостатевих органів, сечею та калом заражених тварин.
• Chlamydia pneumoniae – викликають інтерстиціальну та дрібноосередкову пневмонію, фарингіти, бронхіти, хвороби серця. Інфекція передається повітряно-крапельним шляхом.
• Chlamydia trachomatis – відноситься до групи інфекцій, які передаються статевим шляхом, через кров, лімфу, за участю сперматозоїдів, внутрішньоутробно або під час проходження через родові шляхи.

Вкрай рідко збудник передається через предмети побуту, постільну білизну, одяг тощо. Chl. trachomatis мають ряд серотипів: D-K (найбільш поширені); A, Ba, Bu, C, L1-L3. У розвитку патології велику роль відіграють імунні процеси. Повторювані цикли внутрішньоклітинного розвитку та інфікування нових клітин стимулюють імунну відповідь і підсилюють ступінь патологічних пошкоджень.

Генітальні хламідії провокують розвиток простатиту, уретриту, орхіту, венеричної лімфогранульоми, безпліддя, хвороби Рейтера, проктиту, цервіциту, циститу, ендометриту, бартолініту, кон'юнктивіту, фарингіту, перигепатиту та ін. У новонароджених дітей хламідії можуть викликати розвиток вульвовагініту, проктиту, кон'юнктивіту, назофарингіту, риніту, артриту, пневмонії, вроджених патологій ЦНС і органів зору.

При оральному сексі з зараженим партнером захворювання може розвиватися в ротовій порожнині та горлі. Оральний хламідіоз викликає такі захворювання, як хламідійний бронхіт, фарингіт, пневмонію, ангіну та ін.

Хламідії – це кокоподібні нерухомі грамнегативні внутрішньоклітинні організми. У клітинах господаря є енергетичними паразитами, тому що не можуть самостійно синтезувати АТФ. Мікроорганізми не належать до нормальної мікрофлори людини, тому їх виявлення завжди свідчить про інфекційний процес.

Особливості життєдіяльності та розмноження хламідій обумовлюють:

1. Більш тривалий, ніж при інших ІПСШ, латентний період – час між інфікуванням і появою перших симптомів.
2. Повільний і непомітний початок хламідіозу.
3. Необхідність тривалого лікування, яке охоплює 7-8 циклів внутрішньоклітинного розмноження мікроорганізмів.

В результаті посилення синтезу колагену та проліферації фібробластів формується рубцева тканина, що веде до спайкових процесів в малому тазі, ектопічної вагітності або трубному безпліддю.

З інфікованих клітин в період розмноження хламідій викидаються гідролітичні лізосомальні ферменти, які створюють токсичний вплив продуктами аутолізу зруйнованих клітин.

В результаті патогенної дії мікроорганізмів при хламідіозі в тканинах розвивається патологічний процес, що показує рівень загальних і місцевих комплексних і захисних реакцій.

Ступінь вираженості запалення, локалізація процесу, тривалість патології, наслідки патологічних процесів визначають клінічну картину захворювання, показують форму інфекційного процесу, характер перебігу захворювання.

Основний шлях захоплення нових тканин – послідовне ураження епітелію слизової сечостатевої системи при трансканікулярному висхідному поширенні інфекції.

Клінічні прояви

Інкубаційний період хламідійної інфекції становить від 1 тижня до 1 місяця (частіше – 10-15 днів).

Для хламідіозу характерні:

1. Зовнішній прояв хвороби може бути різним.
2. Безсимптомний або малосимптомний перебіг.
3. Відсутність специфічних ознак.
4. Тривалий перебіг захворювання.
5. Схильність до рецидивів.

Найчастіше урогенітальна інфекція вражає слизові оболонки цервікального каналу. Цервіцит протікає безсимптомно. Інші ураження органів сечостатевої системи мікроорганізмами мають деякі загальні симптоми хламідіозу.

Для хламідійної інфекції характерна велика кількість осередків ураження сечостатевої системи. Одночасно хламідії можуть вражати шийку матки, уретру та протоки великих залоз зовні піхви.

Ускладнення

Хламідійна інфекція викликає запальні процеси в статевих органах, що може стати причиною розвитку ускладнень. Крім цього, спектр ускладнень досить широкий і може розповсюдитись в різні органи та системи.

Методи діагностики хламідійної інфекції:

1. Цитологічний аналіз – мікроскопічне дослідження мазків.
Для аналізу береться зішкріб з шийки матки, піхви, уретри, секрет простати, кон'юнктиви ока. Цей метод ефективний тільки при гострих формах хвороби.

2. Культуральний метод (виділення на культурі клітин) – мікробіологічне дослідження.
Матеріалом для дослідження служить секрет простати, зішкріб з уретри, шийки матки, зішкріб з кон'юнктиви ока. Є найбільш чутливим методом, допомагає підібрати оптимальний протимікробний препарат.

3. Реакція прямої імунофлюоресценції – іммуноцитологічний метод (ПІФ або РІФ).
Дозволяє прямо виявити антигени хламідій. Матеріалом для дослідження є зішкріб, оброблений спеціальними антитілами. Використовується при гострому та хронічному хламідіозі.

4. Імуноферментний аналіз з використанням мічених моноклональних антитіл (ІФА).
Для аналізу беруть венозну кров. В основі методу лежить здатність імунної системи виробляти імуноглобуліни у відповідь на введення чужорідних агентів. ІФА дозволяє встановити факт інфікування в сьогоденні та в минулому, визначити стадію захворювання.

5. Молекулярно-біологічний метод – полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР).
Дозволяє виявити фрагмент або специфічну ділянку ДНК хламідій. Як матеріал для дослідження береться зішкріб з цервікального каналу, уретри, секрет простати, зішкріб з кон'юнктиви, осад сечі, кров. Ефективний при гострому та хронічному перебігу захворювання.

Для достовірності отриманого результату, краще всього, використовувати не менше 2 методів діагностики хламідіозу. Найбільш чутливими є культуральні та молекулярно-біологічний методи.

Лікування

Лікування хламідіозу комплексне, що включає етіологічну, патогенетичну, симптоматичну дію, місцеву терапію на осередки ураження. Лікування спрямоване на усунення збудника, підвищення імунітету та інтерферонового статусу.

Курс лікування антибіотиками становить від 7-10 днів до трьох тижнів і залежить від тяжкості та тривалості захворювання, поєднання з іншими генітальними інфекціями, особливостями імунітету організму. При неадекватному застосуванні протимікробних препаратів патологічний процес може перерости в хронічну форму, спровокувати появу L-форм хламідій, може спровокувати загострення запалення.

Показання до етіотропної терапії:

1. Хламідіоз у новонароджених і грудних дітей.
2. Загострення хронічної інфекції або гострі форми хламідіозу.
3. Персистуюча хламідійна інфекція.

При лікуванні хламідіозу антибактеріальними засобами важливо, щоб відповідний курс терапії пройшли всі статеві партнери пацієнта. На час лікування від статевих контактів краще утриматися. При латентних формах захворювання застосування антибактеріальних препаратів недоцільно.

Контроль вилікування

Критерієм вилікування слугує зникнення симптоматики та інфекційного агента. Для їх оцінки використовують клінічну, інструментальну та лабораторну діагностику, яку застосовують після закінчення курсу лікування хламідіозу та далі через кожен місяць протягом трьох місяців.

У разі виявлення на цих етапах збудника, проводять повторний курс лікування з використанням інших засобів для загального та місцевого застосування.

Профілактика

Профілактика хламідіозу у дорослого населення полягає в регулярних профілактичних оглядах у гінеколога / уролога (раз на півроку), своєчасному виявленні та лікуванні інфікованих хворих, уникання випадкових статевих зв'язків.

Одним з головних методів профілактики хламідійної інфекції є пропаганда знань про шляхи поширення хламідій і методів безпечного сексу. Підвищена увага повинна приділятися освітній та роз'яснювальній роботі серед населення.

Для профілактики хламідіозу серед дітей важливу роль відіграє повне обстеження сімейних осередків, де батьки є хворими або носіями інфекції, повний аналіз на хламідії.

Профілактика внутрішньоутробного інфікування полягає в комплексному обстеженні вагітних з ускладненим анамнезом і новонароджених з груп ризику для своєчасного виявлення латентних та персистентних форм хламідіозу.

Важливим профілактичним напрямком є впровадження сучасних методів лабараторної діагностики та створення лікувально-діагностичних центрів по виявленню хламідіозу.

Здійснення всіх діагностичних заходів дозволяє значно знизити захворюваність і кількість можливих ускладнень.

Якщо ви припускаєте наявність хламідійної або іншої інфекції, що передається статевим шляхом, обов'язково пройдіть необхідне обстеження. Лікування хламідіозу в м. Київ в клініці МЕДІКОМ – це надійний і ефективний засіб позбутися від інфекції, поліпшити самопочуття та якість життя.

Стаття носить інформаційно-ознайомлювальний характер. Будь ласка, пам'ятайте: самолікування може нашкодити вашому здоров'ю.

Джерела

• Medscape
• Centers for Disease Control and Prevention