Лікування закрепів у дорослих

Однією з актуальних проблем сучасної медицини є констіпація (хронічний закреп). Це — патологія, яка зустрічається у всіх вікових групах, але найбільше поширена серед жінок і осіб похилого віку. За різними даними, поширеність закрепів серед населення промислово розвинених країн становить від 10 до 40%.

Для закрепів характерні рідкісні акти дефекації (рідше 3 разів на тиждень) і виділення твердого калу в малій кількості.

Класифікація

Виділяють два види закрепу:

• первинний або функціональний — порушення діяльності кишечника, яке проявляється у збільшенні часу між актами дефекації або регулярним неповним випорожненням кишечника;
• вторинний або закреп як симптом — виникає в результаті наявності механічних перешкод для пересування вмісту кишечника, як клініко-морфологічний прояв ендокринних і неврологічних порушень, системних проблем сполучної тканини тощо.

Первинний закреп виникає на тлі різного роду вад розвитку товстої кишки та її іннервації (мегаколон, долихосигма, долихоколон, синдром подразненого кишечника). Найчастіше зустрічаються функціональні закрепи.

Окрему групу становлять ідіопатичні закрепи, які пов'язані з порушенням моторно-евакуаторної функції прямої кишки нез'ясованої етіології.

Залежно від тривалості захворювання виділяють гострий (відсутність акту дефекації протягом кількох діб) і хронічний закреп.

Дисхезія — функціональний стан властивий дітям у віці немовляти, який характеризується утрудненим випорожненням прямої кишки через нескоординовану роботу м'язів тазового дна та сфінктера прямої кишки. Малюки не можуть одночасно напружувати м'язи живота та таза, розслабляти сфінктер. Саме тому, дитина "нервує", кричить, плаче, смикає ніжками та напружує живіт. Як тільки відбувається випорожнення, дитина заспокоюється. При зростанні й розвитку акт дефекації нормалізується.

Причини закрепів

Етіологічні фактори розвитку первинного закрепу численні й можуть мати різний характер:

• аліментарний (пов'язаний з порушенням надходження в організмі різних поживних речовин, недостатнім вмістом в раціоні клітковини, великим прийомом білкової їжі, порушенням режиму харчування, зменшенням кількості води);
• неврогенний (проявляється внаслідок придушення природних позивів до дефекації);
• прийом деяких лікарських препаратів (блокатори кальцієвих каналів, антидепресанти, з'єднання заліза й ін.);
• проктогенний.

В основі патогенезу закрепу лежить порушення моторної активності шлунково-кишкового тракту (зокрема, товстої кишки).

До найбільш поширених механізмів формування функціональних закрепів відносять:

• уповільнення транзиту вмісту кишечника;
• закреп, який безпосередньо пов'язаний з порушенням акту дефекації;
• закреп з нормальним транзитом.

У розвитку вторинного закрепу дуже важливе місце займають медичні проблеми ендокринної та нервової систем, обмінних процесів, а також деякі зовнішні чинники.

Вторинний закреп, причини:

• механічні перешкоди й проктогенні порушення (запальні захворювання або рак кишечника, здавлення кишки, анальні тріщини тощо);
• захворювання та пошкодження товстої кишки (випадання прямої кишки, ректоцеле, дивертикуліт, ускладнений геморой тощо);
• системні захворювання (системна склеродермія, дерматоміозит, амілоїдоз та ін.);
• ендокринні порушення;
• токсичні ушкодження (ртуттю, свинцем тощо);
• післязапальний закреп;
• психічні розлади та неврологічні порушення (емоційна нестабільність, анорексія, хвороба Паркінсона, розсіяний склероз та ін.);
• гестаційний закреп при вагітності (обумовлений підвищеним утворенням прогестерону, механічним здавленням товстої кишки маткою).

Найбільш тяжким наслідком закрепів є розвиток раку прямої та товстої кишки.

Діагностика

Щоб призначити ефективну терапію, дуже важливо встановити причини й провести правильну діагностику закрепів.

Діагностика закрепу полягає в:

• аналізі симптоматичних проявів, історії хвороби, опитуванні пацієнта, оцінки способу життя, рівня рухової активності, аналізі наявності супутніх захворювань і оперативних втручань;
• фізикальному огляді (допомагає оцінити тип статури, виявити при пальпації напруження черевної стінки, об'ємні утворення в черевній порожнині);
• ректальному пальцевому дослідженні (допомагає виключити органічні патології прямої кишки, ступінь розслаблення зовнішнього анального сфінктера);
• дослідженні за допомогою інструментальних методів діагностики.

Інструментальні дослідження призначаються при відсутності поліпшення на тлі проведеної терапії, при наявності "симптомів тривоги" (гостра та раптова поява закрепу, наявність в калі крові, симптоми кишкової непрохідності, анемія, схуднення, зміна діаметра калових мас).

Функціональні методи допомагають виключити органічні ураження та супутні захворювання, діссінергуючу дефекацію, пов'язану з дискоординованою роботою черевних м'язів і м'язів тазового дна, диференціювати гострий закреп.

Специфічні лабораторні методи діагностики закрепів відсутні.

Лікувальні заходи

Лікування закрепів у дорослих має носити комплексний характер. Воно вимагає індивідуального підходу, детального аналізу причин порушень функціонування товстого кишечника, підбору адекватної лікувальної тактики, зміни способу життя та характеру харчування.

Основні принципи лікування закрепу:

• вибір проносних препаратів повинен проводитись в залежності від патогенетичного механізму закрепу;
• при складному механізмі розладу використовують комбінації препаратів з різною дією;
• виходячи з ефекту проведеного лікування, необхідно міняти дозу та ритм прийому проносних, робити перерви між їх прийомами;
• при відсутності дефекаціонного позиву — використовувати лікарські препарати, які мають місцевий ефект подразнення;
• при закрепах на фоні депресії основна роль в лікуванні належить використанню антидепресантів (проносні препарати відіграють допоміжну роль).

Лікування закрепу включає збільшення рухової активності (плавання, ходьба, ходьба по сходах, ранкова гімнастика тощо). Фізичні вправи сприяють зменшенню тяжкості закрепів і їх ліквідації, особливо, якщо вони поєднуються зі зміною режиму харчування (вживання достатньої кількості рослинних волокон, кисломолочних продуктів) і споживанням не менше 1,5 літрів води.

У лікуванні закрепів добре допомагає вживання псілліума (оболонки насіння подорожника), особливо особами похилого віку. Також, дієвими можуть бути насіння льону, висівки, морська капуста. Всі ці засоби сприяють збільшенню обсягу калових мас і затримці води в кишечнику.

Медикаментозне лікування закрепу полягає в призначенні:

• осмотичних проносних засобів (сприяють розм'якшенню калових мас);
• препаратів, що стимулюють перистальтику кишечника;
• розм'якшуючих проносних;
• регуляторів моторики;
• спазмолітиків (знімають спазми в кишечнику);
• ентерокінетиків (стимулюють скорочення товстого кишечника).

При рефрактерному закрепі, за показаннями проктолога, проводиться оперативне лікування. Мета операції — відновити пересування калових мас по кишечнику.

Як уникнути проблеми і її рецидивів?

Профілактика закрепів передбачає дотримання певних правил:

• дотримання дієтичного харчування (обмежити або повністю відмовитися від білого хліба та здоби, жирного м'яса, консервів, жирних, гострих, копчених страв, міцного чаю та кави, макаронних страв, картоплі, а також продуктів, що викликають метеоризм кишечника (капуста, бобові, щавель, фруктові соки тощо));
• вживання достатньої кількості рідини;
• рухова та фізична активність.

Успішні лікування та профілактика закрепів засновані на правильному визначенні причин, дотриманні дієтичних рекомендацій і адекватному застосуванні лікарських препаратів. Хочете швидко й ефективно позбутися від проблеми? Тоді вам необхідно пройти лікування закрепу в Києві в клініці МЕДІКОМ. Ми чекаємо пацієнтів з Оболоні, Печерська та інших районів міста, а також гостей столиці. Телефонуйте, і ви отримаєте всю цікаву для вас інформацію!

Стаття носить інформаційно-ознайомлювальний характер. Будь ласка, пам'ятайте: самолікування може нашкодити вашому здоров'ю.

Джерела

• Medscape
• Mayo Clinic