Чим небезпечний ВІЛ?

Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) – це інфекційне захворювання, в основі якого лежать значні деструктивні зміни імунної, нервової та інших систем організму. Хвороба характеризується хронічним, багаторічним перебігом, який супроводжується вторинними інфекційними процесами та формуванням новоутворень.

До окремої форми захворювання віднесли в кінці минулого століття, після виявлення значної кількості хворих, які страждають імунодефіцитом, проявами пневмоцистної пневмонії та саркоми Капоші. Цьому симптомокомплексу дали назву СНІД – синдром набутого імунодефіциту людини. СНІД розвивається після малосимптомного і безсимптомного періоду інфікування, що триває кілька років і поступово руйнує імунну систему людини. Ознаки СНІДу більш виражені, ніж на стадії ВІЛ (вірус імунодефіциту людини).

Класифікація

Класифікація ВІЛ включає різні групи хвороби, які викликані вірусом і мають різні прояви:

• інфекційні та паразитарні хвороби (мікози, кандидози, цитомегаловірус та ін.);
• злоякісні новоутворення (саркома Капоші, лімфома Беркітта, неходжкінські лімфоми, недоброякісні новоутворення кровотворної, лімфатичної систем і споріднених до них тканин, множинні та неуточнені новоутворення);
• інші уточнені хвороби та стани (енцефалопатії, лімфатичний інтерстиціальний пневмоніт, виснажливий синдром, генералізована лімфаденопатія, імунологічні та гематологічні порушення, гострий ВІЛ-інфекційний синдром тощо);
• неуточнені патології.

Етіологія

Вірус імунодефіциту людини – збудник захворювання, який був виділений в 1984 році та віднесений до ретровірусів. Віріон має сферичну форму, геном ВІЛ утворений двонитковою РНК. В уражених клітинах вірус формує ДНК.

Виділяють віруси 2 типів:

• ВІЛ-1 – широко поширений, це – головний збудник ВІЛ-інфекції та СНІДу в Америці, Європі та Азії;
• ВІЛ-2 – збудник поширений менше, має багато спільного з ВІЛ-1, найчастіше його виділяють в Західній Африці.

Вірус імунодефіциту відрізняється високою антигенною мінливістю. Він дуже швидко проходить весь свій життєвий цикл, всього за 1-2 дні. При цьому, в день утворюється до 1 мільярда віріонів.

Вірус імунодефіциту людини дуже чутливий до зовнішніх впливів і швидко гине під дією всіх дезінфектантів. Заразність вірусу різко знижує нагрівання до 55 градусів, а при підвищенні температури до 70-80 градусів збудник гине вже через 10 хвилин.

ВІЛ стійкий до впливу ультрафіолету та іонізуючої радіації, добре переносить низькі температури. Також, він здатний роками зберігати життєздатність в крові, призначеній для переливання.

Шляхи зараження

Основне джерело захворювання – людина, яка інфікована ВІЛ. Небезпека зараження зберігається на всіх стадіях інфекції, довічно. У великій кількості збудник міститься в крові (в тому числі й в менструальній), спермі, вагінальних виділеннях. Збудник можна виявити в слині, жіночому молоці, слізній та спинномозковій рідинах. Найбільшу небезпеку становлять кров, сперма і вагінальний секрет.

Шляхи передачі ВІЛ:

• статевий (гомо- і гетеросексуальний) – ризик інфікування вірусом імунодефіциту підвищується при збільшенні кількості статевих партнерів, при інфекціях, які передаються при сексі (герпес, сифіліс, хламідіоз, трихомоніаз і гонорея), бактеріальних вагінозах;
• парентеральний (трансфузійний – переливання крові, трансплацентарний – через плаценту від матері до дитини, ін'єкційний – ін'єкції наркотиків);
• вертикальний – від матері до плоду під час вагітності, а також зараження дитини при пологах та грудному вигодовуванні;
• трансплантаційний.

Ризик професійного інфікування медичного працівника на робочому місці підвищується при: порізі або уколі предметом з видимими слідами крові, глибокому пошкодженні тканин, порізі вени або артерії зараженого пацієнта, високому рівні у пацієнта вірусного навантаження.

Ризик розвитку захворювання при будь-якому шляху передачі багато в чому визначається вірусним навантаженням. При цьому низький рівень вмісту РНК збудника в крові не виключає можливості зараження ВІЛ-інфекцією.

Шляхи зараження ВІЛ нерозривно пов'язані з ризикованою сексуальною поведінкою, обумовленою вживанням спиртних напоїв і наркотичних речовин. Алкоголь і наркотики підсилюють сексуальний потяг, роблять поведінку менш самокритичною, що підштовхує людину до необміркованних вчинків.

Індивідуальні (поведінкові) фактори ризику включають:

• безладні сексуальні контакти;
• заняття комерційним сексом;
• вживання ін'єкційних наркотичних засобів;
• невикористання засобів профілактики захворювань, які передаються при сексуальному контакті;
• сексуальне насильство;
• ранній початок статевого життя тощо.

Ймовірність передачі ВІЛ-інфекції підвищує наявність вогнищ запалення, пошкодження слизової статевих органів.

Побутова передача вірусу не доведена.

Групи ризику:

• особи, зайняті у сфері секс-бізнесу та їх клієнти;
• медичні працівники (особливо, медики, що працюють в інфекційних відділеннях);
• чоловіки-гомосексуалісти;
• особи, які перебувають в ув'язненні;
• наркомани, які вживають ін'єкційні наркотики;
• мігранти;
• бездомні;
• підлітки, які перебувають на обліку в інспекціях у справах неповнолітніх.

Патогенез

Після приєднання ВІЛ до оболонки клітини-господаря його РНК з деякими вірусними ферментами проникає в цитоплазму клітини, де за допомогою вірусного ферменту відбувається зворотна транскриптаза на РНК збудника з утворенням ДНК.

ДНК вірусу імунодефіциту проникає в ядро клітини та вбудовується в ДНК клітини-господаря, після чого клітини людини починають самостійно виробляти нові вірусні частинки. Нові вірусні частинки проникають в нові клітини, які мають рецептор CD4, що призводить до:

• порушення міжклітинних взаємодій всередині імунної системи;
• функціональної імунної неспроможності;
• поступового виснаження клітин крові лімфоцитів CD4;
• прогресуючого імунодефіциту.

Період від моменту інфікування до смерті у кожного різний, без необхідного лікування він становить 10-12 років.

Клінічні прояви та ускладнення

При ВІЛ-інфекції виділяють кілька періодів захворювання:

• інкубаційний – триває з моменту інфікування до розвитку гострої стадії захворювання;
• асимптомна (безсимптомна, латентна) стадія – включає гострий період, безсимптомну інфекцію (сероконверсія) і персистуючу генералізовану лімфаденопатію (ПГЛ);
• стадія виражених клінічних проявів, які характеризуються появою вторинних захворювань (СНІД-асоційований комплекс, або пре-СНІД);
• термінальна стадія (стадія СНІД). 

З моменту зараження до появи перших симптомів ВІЛ може пройти від 2-3 тижнів до 3 місяців. Зрідка інкубаційний період затягується до 1 року. При зараженні у хворих розвивається гострий ретровірусний синдром з первинними ознаками ВІЛ, нагадують ГРВІ чи грип: лімфаденопатія, лихоманка, біль у суглобах, біль у м'язах, сильний головний біль, ангіна, іноді – з'являється плямисто-папульозний висип, диспепсичні розлади (нудота, блювота або діарея), збільшується печінка і селезінка.

У безсимптомний період ВІЛ-інфекція клінічно себе ніяк не проявляє. Людина відчуває себе цілком здоровою, але при цьому в її крові є вірус імунодефіциту і вона несе небезпеку зараження для оточуючих. Безсимптомна стадія може тривати від 3-6 місяців до 3-5 років.

Стадія ПГЛ триває кілька років. Основна ознака ВІЛ – збільшення лімфатичних вузлів (підщелепних, шийних, пахвових). Вузли безболісні, щільно-еластичні до 1-3 см в діаметрі. Можливе незначне підвищення температури, збільшення печінки та селезінки.

СНІД-асоційований комплекс характеризується появою інфекційних, опортуністичних захворювань, властивих пацієнтам з імунодефіцитом. Інфекції можуть викликати найпростіші, гриби, бактерії та віруси.

ВІЛ-інфекція, термінальна стадія якої має незворотний характер і закінчується смертю, характеризується активним розвитком інфекційних захворювань і новоутворень. Клінічні прояви дуже різноманітні, що обумовлено численними інфекційними агентами, множинним ураженням систем і органів.

Симптоми СНІДу термінальної стадії умовно поділяють на різні типи хвороб:

• легеневий тип – розвиток інфільтративної пневмонії;
• шлунково-кишковий тип – важка хронічна діарея;
• церебральний тип – атрофія кори головного мозку, ураження судин мозку, недоумство;
• дисемінований тип – стійка лихоманка, падіння маси тіла, наростає слабкість, ураження різних органів.

Найбільш яскравим пухлиноподібним проявом є саркома Капоші (пухлина кровоносних судин голови, кінцівок, тулуба, слизової оболонки рота, органів шлунково-кишкового тракту, легенів).

Діагностика

Стандартною діагностикою ВІЛ є лабораторні методи дослідження:

• виявлення антитіл в імуноферментному аналізі (ІФА);
• реакції імунного блотингу (остаточно підтверджують інфікування ВІЛ);
• експрес-тести на ВІЛ;
• радіоіммунопреціпітація;
• реакція непрямої імунофлюоресценції (РНІФ);
• ПЛР-діагностика.

У переважній більшості виявити антитіла до ВІЛ можна протягом перших 3 місяців після інфікування. При отриманні позитивного результату інфекціоніст призначає повторний аналіз на вірус імунодефіциту.

Лабораторна діагностика ВІЛ, її додаткові методи, спрямовані на виявлення в імунній системі порушень, викликаних імунодефіцитом: визначення загальної кількості лімфоцитів і Т-хелперів (CD4), обчислення співвідношення Т-хелперів і Т-супресорів (CD8).

Лікування

Особи з діагностованою ВІЛ-інфекцією госпіталізуються в інфекційні відділення. Хворих в стадії СНІДу поміщають в спеціальні боксові відділення для попередження зараження іншими інфекціями.

Лікування ВІЛ основні напрямки:

• етіотропне лікування – антиретровірусна терапія;
• імуномодулююча терапія;
• лікування інфекційних захворювань, антибіотикотерапія;
• лікування новоутворень.

Імуномодулююча терапія є одним з основних лікувальних напрямків і включає замісне та імуностимулююче лікування.

Імунозамісна терапія передбачає пересадку кісткового мозку і переливання лімфоцитарної маси.

Імуностимулююча терапія проводиться медикаментозними препаратами. 

Протипухлинне лікування ВІЛ полягає в променевій та спеціальній фармакотерапії.

Пацієнти з вірусом імунодефіциту знаходяться під диспансерним наглядом довічно, незалежно від стадії хвороби.

При цьому проводиться регулярне лабораторне обстеження, аналіз клінічних проявів захворювання для спостереження за перебігом інфекційного процесу і функціональним станом системи імунітету.

Профілактика ВІЛ-інфекції

Першорядне значення в попередженні поширення ВІЛ має пропаганда здорового способу життя (відмова від вживання алкоголю і прийому наркотиків) і правильної сексуальної поведінки (використання презервативів, обмеження статевих партнерів).

Специфічна профілактика ВІЛ із застосуванням вакцинації знаходиться тільки на стадії розробки.

При знаходженні ВІЛ-інфікованого хворого в домашніх умовах члени сім'ї повинні дотримуватися необхідного санітарно-гігієнічного режиму:

• регулярне вологе прибирання приміщень;
• туалет і ванну кімнату необхідно обробляти обов'язково з дезінфектантами;
• білизна має піддаватися кип'ятінню;
• ріжучі предмети та ножиці за можливістю оброблятися спиртом тощо.

Стаття носить інформаційно-ознайомлювальний характер. Будь ласка, пам'ятайте: самолікування може нашкодити вашому здоров'ю.

Джерела

• Центр Громадського здоров'я МОЗ України
• Всесвітня організація охорони здоров'я
• Міністерство Охорони Здоров'я України