exit
search serach
Чем опасен ВИЧ?

Чим небезпечний ВІЛ?

Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) – це інфекційне захворювання, в основі якого лежать значні деструктивні зміни імунної, нервової та інших систем організму. Хвороба характеризується хронічним, багаторічним перебігом, який супроводжується вторинними інфекційними процесами та формуванням новоутворень.

До окремої форми захворювання віднесли в кінці минулого століття, після виявлення значної кількості хворих, які страждають імунодефіцитом, проявами пневмоцистної пневмонії та саркоми Капоші. Цьому симптомокомплексу дали назву СНІД – синдром набутого імунодефіциту людини. СНІД розвивається після малосимптомного і безсимптомного періоду інфікування, що триває кілька років і поступово руйнує імунну систему людини. Ознаки СНІДу більш виражені, ніж на стадії ВІЛ (вірус імунодефіциту людини).

Класифікація

Класифікація ВІЛ включає різні групи хвороби, які викликані вірусом і мають різні прояви:

  • інфекційні та паразитарні хвороби (мікози, кандидози, цитомегаловірус та ін.);
  • злоякісні новоутворення (саркома Капоші, лімфома Беркітта, неходжкінські лімфоми, недоброякісні новоутворення кровотворної, лімфатичної систем і споріднених до них тканин, множинні та неуточнені новоутворення);
  • інші уточнені хвороби та стани (енцефалопатії, лімфатичний інтерстиціальний пневмоніт, виснажливий синдром, генералізована лімфаденопатія, імунологічні та гематологічні порушення, гострий ВІЛ-інфекційний синдром тощо);
  • неуточнені патології.

Етіологія

Вірус імунодефіциту людини – збудник захворювання, який був виділений в 1984 році та віднесений до ретровірусів. Віріон має сферичну форму, геном ВІЛ утворений двонитковою РНК. В уражених клітинах вірус формує ДНК.

Виділяють віруси 2 типів:

  • ВІЛ-1 – широко поширений, це – головний збудник ВІЛ-інфекції та СНІДу в Америці, Європі та Азії;
  • ВІЛ-2 – збудник поширений менше, має багато спільного з ВІЛ-1, найчастіше його виділяють в Західній Африці.

Вірус імунодефіциту відрізняється високою антигенною мінливістю. Він дуже швидко проходить весь свій життєвий цикл, всього за 1-2 дні. При цьому, в день утворюється до 1 мільярда віріонів.

Вірус імунодефіциту людини дуже чутливий до зовнішніх впливів і швидко гине під дією всіх дезінфектантів. Заразність вірусу різко знижує нагрівання до 55 градусів, а при підвищенні температури до 70-80 градусів збудник гине вже через 10 хвилин.

ВІЛ стійкий до впливу ультрафіолету та іонізуючої радіації, добре переносить низькі температури. Також, він здатний роками зберігати життєздатність в крові, призначеній для переливання.

Шляхи зараження

Основне джерело захворювання – людина, яка інфікована ВІЛ. Небезпека зараження зберігається на всіх стадіях інфекції, довічно. У великій кількості збудник міститься в крові (в тому числі й в менструальній), спермі, вагінальних виділеннях. Збудник можна виявити в слині, жіночому молоці, слізній та спинномозковій рідинах. Найбільшу небезпеку становлять кров, сперма і вагінальний секрет.

Шляхи передачі ВІЛ:

  • статевий (гомо- і гетеросексуальний) – ризик інфікування вірусом імунодефіциту підвищується при збільшенні кількості статевих партнерів, при інфекціях, які передаються при сексі (герпес, сифіліс, хламідіоз, трихомоніаз і гонорея), бактеріальних вагінозах;
  • парентеральний (трансфузійний – переливання крові, трансплацентарний – через плаценту від матері до дитини, ін'єкційний – ін'єкції наркотиків);
  • вертикальний – від матері до плоду під час вагітності, а також зараження дитини при пологах та грудному вигодовуванні;
  • трансплантаційний.

Ризик професійного інфікування медичного працівника на робочому місці підвищується при: порізі або уколі предметом з видимими слідами крові, глибокому пошкодженні тканин, порізі вени або артерії зараженого пацієнта, високому рівні у пацієнта вірусного навантаження.

Ризик розвитку захворювання при будь-якому шляху передачі багато в чому визначається вірусним навантаженням. При цьому низький рівень вмісту РНК збудника в крові не виключає можливості зараження ВІЛ-інфекцією.

Шляхи зараження ВІЛ нерозривно пов'язані з ризикованою сексуальною поведінкою, обумовленою вживанням спиртних напоїв і наркотичних речовин. Алкоголь і наркотики підсилюють сексуальний потяг, роблять поведінку менш самокритичною, що підштовхує людину до необміркованних вчинків.

Індивідуальні (поведінкові) фактори ризику включають:

  • безладні сексуальні контакти;
  • заняття комерційним сексом;
  • вживання ін'єкційних наркотичних засобів;
  • невикористання засобів профілактики захворювань, які передаються при сексуальному контакті;
  • сексуальне насильство;
  • ранній початок статевого життя тощо.

Ймовірність передачі ВІЛ-інфекції підвищує наявність вогнищ запалення, пошкодження слизової статевих органів.

Побутова передача вірусу не доведена.

Групи ризику:

  • особи, зайняті у сфері секс-бізнесу та їх клієнти;
  • медичні працівники (особливо, медики, що працюють в інфекційних відділеннях);
  • чоловіки-гомосексуалісти;
  • особи, які перебувають в ув'язненні;
  • наркомани, які вживають ін'єкційні наркотики;
  • мігранти;
  • бездомні;
  • підлітки, які перебувають на обліку в інспекціях у справах неповнолітніх.

Патогенез

Після приєднання ВІЛ до оболонки клітини-господаря його РНК з деякими вірусними ферментами проникає в цитоплазму клітини, де за допомогою вірусного ферменту відбувається зворотна транскриптаза на РНК збудника з утворенням ДНК.

ДНК вірусу імунодефіциту проникає в ядро клітини та вбудовується в ДНК клітини-господаря, після чого клітини людини починають самостійно виробляти нові вірусні частинки. Нові вірусні частинки проникають в нові клітини, які мають рецептор CD4, що призводить до:

  • порушення міжклітинних взаємодій всередині імунної системи;
  • функціональної імунної неспроможності;
  • поступового виснаження клітин крові лімфоцитів CD4;
  • прогресуючого імунодефіциту.

Період від моменту інфікування до смерті у кожного різний, без необхідного лікування він становить 10-12 років.

Клінічні прояви та ускладнення

При ВІЛ-інфекції виділяють кілька періодів захворювання:

  • інкубаційний – триває з моменту інфікування до розвитку гострої стадії захворювання;
  • асимптомна (безсимптомна, латентна) стадія – включає гострий період, безсимптомну інфекцію (сероконверсія) і персистуючу генералізовану лімфаденопатію (ПГЛ);
  • стадія виражених клінічних проявів, які характеризуються появою вторинних захворювань (СНІД-асоційований комплекс, або пре-СНІД);
  • термінальна стадія (стадія СНІД). 

З моменту зараження до появи перших симптомів ВІЛ може пройти від 2-3 тижнів до 3 місяців. Зрідка інкубаційний період затягується до 1 року. При зараженні у хворих розвивається гострий ретровірусний синдром з первинними ознаками ВІЛ, нагадують ГРВІ чи грип: лімфаденопатія, лихоманка, біль у суглобах, біль у м'язах, сильний головний біль, ангіна, іноді – з'являється плямисто-папульозний висип, диспепсичні розлади (нудота, блювота або діарея), збільшується печінка і селезінка.

У безсимптомний період ВІЛ-інфекція клінічно себе ніяк не проявляє. Людина відчуває себе цілком здоровою, але при цьому в її крові є вірус імунодефіциту і вона несе небезпеку зараження для оточуючих. Безсимптомна стадія може тривати від 3-6 місяців до 3-5 років.

Стадія ПГЛ триває кілька років. Основна ознака ВІЛ – збільшення лімфатичних вузлів (підщелепних, шийних, пахвових). Вузли безболісні, щільно-еластичні до 1-3 см в діаметрі. Можливе незначне підвищення температури, збільшення печінки та селезінки.

СНІД-асоційований комплекс характеризується появою інфекційних, опортуністичних захворювань, властивих пацієнтам з імунодефіцитом. Інфекції можуть викликати найпростіші, гриби, бактерії та віруси.

Ускладнення ВІЛ-інфекції на стадії пре-СНІДу:

  • Бактеріальна пневмонія
  • Пневмоцистна пневмонія
  • Позалегеневий криптококоз
  • Туберкульоз, включаючи позалегеневий
  • Кандидоз трахеї, легенів, бронхів, стравоходу
  • Криптоспоридіоз з тривалою діареєю
  • Інвазивний рак шийки матки
  • Цитомегаловірусна інфекція
  • Гістоплазмоз
  • Лейкоенцефалопатія
  • Герпес
  • Саркома Капоші
  • Диссемінована інфекція, викликана атиповими мікобактеріями
  • Лімфома (імунобластні, Беркітта, В-клітинні форми)
  • Енцефалопатія, що супроводжується слабоумством
  • Токсоплазмоз головного мозку, очей, легенів
  • Хронічний кишковий ізоспоріаз тощо

СНІД-асоційований комплекс триває кілька років з періодами відносного поліпшення стану.

Симптоми ВІЛ прогресування:

  • генералізована лімфаденопатія;
  • безпричинна втрата ваги (понад 10%);
  • підвищена стомлюваність;
  • синдром хронічної втоми;
  • хронічна діарея (більше 3 тижнів);
  • задишка;
  • сухий кашель;
  • нічна пітливість;
  • лихоманка, що триває більше двох тижнів (іноді до 3 тижнів і більше);
  • дерматити.

ВІЛ-інфекція, термінальна стадія якої має незворотний характер і закінчується смертю, характеризується активним розвитком інфекційних захворювань і новоутворень. Клінічні прояви дуже різноманітні, що обумовлено численними інфекційними агентами, множинним ураженням систем і органів.

Симптоми СНІДу термінальної стадії умовно поділяють на різні типи хвороб:

  • легеневий тип – розвиток інфільтративної пневмонії;
  • шлунково-кишковий тип – важка хронічна діарея;
  • церебральний тип – атрофія кори головного мозку, ураження судин мозку, недоумство;
  • дисемінований тип – стійка лихоманка, падіння маси тіла, наростає слабкість, ураження різних органів.

Найбільш яскравим пухлиноподібним проявом є саркома Капоші (пухлина кровоносних судин голови, кінцівок, тулуба, слизової оболонки рота, органів шлунково-кишкового тракту, легенів).

Діагностика

Стандартною діагностикою ВІЛ є лабораторні методи дослідження:

  • виявлення антитіл в імуноферментному аналізі (ІФА);
  • реакції імунного блотингу (остаточно підтверджують інфікування ВІЛ);
  • експрес-тести на ВІЛ;
  • радіоіммунопреціпітація;
  • реакція непрямої імунофлюоресценції (РНІФ);
  • ПЛР-діагностика.

У переважній більшості виявити антитіла до ВІЛ можна протягом перших 3 місяців після інфікування. При отриманні позитивного результату інфекціоніст призначає повторний аналіз на вірус імунодефіциту.

Лабораторна діагностика ВІЛ, її додаткові методи, спрямовані на виявлення в імунній системі порушень, викликаних імунодефіцитом: визначення загальної кількості лімфоцитів і Т-хелперів (CD4), обчислення співвідношення Т-хелперів і Т-супресорів (CD8).

Лікування

Особи з діагностованою ВІЛ-інфекцією госпіталізуються в інфекційні відділення. Хворих в стадії СНІДу поміщають в спеціальні боксові відділення для попередження зараження іншими інфекціями.

Лікування ВІЛ основні напрямки:

  • етіотропне лікування – антиретровірусна терапія;
  • імуномодулююча терапія;
  • лікування інфекційних захворювань, антибіотикотерапія;
  • лікування новоутворень.

Імуномодулююча терапія є одним з основних лікувальних напрямків і включає замісне та імуностимулююче лікування.

Імунозамісна терапія передбачає пересадку кісткового мозку і переливання лімфоцитарної маси.

Імуностимулююча терапія проводиться медикаментозними препаратами. 

Протипухлинне лікування ВІЛ полягає в променевій та спеціальній фармакотерапії.

Пацієнти з вірусом імунодефіциту знаходяться під диспансерним наглядом довічно, незалежно від стадії хвороби.

При цьому проводиться регулярне лабораторне обстеження, аналіз клінічних проявів захворювання для спостереження за перебігом інфекційного процесу і функціональним станом системи імунітету.

Профілактика ВІЛ-інфекції

Першорядне значення в попередженні поширення ВІЛ має пропаганда здорового способу життя (відмова від вживання алкоголю і прийому наркотиків) і правильної сексуальної поведінки (використання презервативів, обмеження статевих партнерів).

Специфічна профілактика ВІЛ із застосуванням вакцинації знаходиться тільки на стадії розробки.

При знаходженні ВІЛ-інфікованого хворого в домашніх умовах члени сім'ї повинні дотримуватися необхідного санітарно-гігієнічного режиму:

  • регулярне вологе прибирання приміщень;
  • туалет і ванну кімнату необхідно обробляти обов'язково з дезінфектантами;
  • білизна має піддаватися кип'ятінню;
  • ріжучі предмети та ножиці за можливістю оброблятися спиртом тощо.

Лікарі

Здати аналіз на ВІЛ в Києві (в тому числі, анонімно) ви можете вже сьогодні в підрозділах клініки МЕДІКОМ на Оболоні та Печерську. Потрібно більше інформації? Телефонуйте за номерами, вказаними на сайті клініки. Ви швидко отримаєте відповіді на всі запитання.

Буханевич Віра Михайлівна
Завідуюча лабораторією стаціонару, лікар-біохімік вищої категорії
comment 0
Ткачова Дар'я Леонідівна
Старший лікар-лаборант клініко-діагностичної лабораторії поліклініки на Печерську, кандидат біологічних наук
comment 0
Черкашина Світлана Миколаївна
Завідувачка клініко-діагностичною лабораторією поліклініки на Оболоні, лікар-лаборант вищої категорії
comment 0

Вiдгуки

залишити відгук arrow arrow
Ваша оцінка
star star star star star
Прийнято! Ваш дзвінок опрацьовується.
Хочете, передзвонимо Вам?
Наприклад: 067 000 00 00
Передзвоніть
Наприклад: 067 000 00 00
Вільних операторів на лінії: 6
Замовлень дзвінків сьогодні: 100+
Прийнято! Ваш дзвінок опрацьовується.
Хочете, передзвонимо Вам?
Наприклад: 067 000 00 00
Вільних операторів на лінії: 6
Замовлень дзвінків сьогодні: 100+
Прийнято! Ваш дзвінок опрацьовується.
Хочете, передзвонимо Вам
в зручний час?
КНОПКА
ЗВ'ЯЗКУ
page-down