Ротавірус: симптоми, лікування

Ротавірусний гастроентерит, ротавірусна інфекція або ротавірус – це інфекційне захворювання, що вражає слизові оболонки ротоглотки й тонкого кишківника. Хворобу часто називають шлунковим або кишковим грипом (при цьому, варто пам'ятати, що з грипом ротавірус нічого спільного не має). Захворювання широко поширене й займає 2 місце після ГРВІ.

Класифікація

Ротавірусну інфекцію можна класифікувати за рядом ознак:

за типом –‌ типові (гастроентеритична, ентеритична, гастритична) та атипові (стерта, субклінічна) форми;
по тяжкості –‌ легка, середньотяжка, тяжка;
за течією –‌ гостра, ускладнена та неускладнена.

Причини виникнення

Збудником ротавірусної інфекції є РНК-геномний вірус сімейства Reoviridae. Всього виділяють 9 серотипів ротавірусів, серед них захворювання у людини викликають серотипи 1-4 та 8,9.

Збудник стійкий у зовнішньому середовищі, на різних предметах та поверхнях він може зберігати свою життєздатність від 2 тижнів до 1 місяця, у фекаліях – до 7 місяців. Тривалий час віруси зберігаються в воді та на продуктах (від 1 до 2 місяців).

Причини ротавірусу:

купання в водоймах, забруднених скиданням не знешкоджених стічних вод;
потрапляння збудника в систему центрального водопроводу, використання такої води для приготування їжі, миття посуду і т.д.;
вживання інфікованих продуктів (зокрема, молока й молочних продуктів);
безпосередній контакт з хворою людиною;
внутрішньолікарняне зараження (в перинатальних центрах, дітей, які перебувають на штучному вигодовуванні, з ослабленим імунітетом, супутніми захворюваннями; дітей старшого віку й дорослих – в умовах стаціонару).

Шляхи зараження

Заразитися ротавірусом можна від хворого або носія ротавірусу (людини, в організмі якого збудник присутній, але симптомів захворювання немає). Кишковий грип – переважно дитяче захворювання, тому, джерелом інфекції, найчастіше, є інфікована дитина, яка відвідує дитячі колективи. Для оточуючих інфікований представляє небезпеку в перший тиждень після зараження, після чого здатність вірусу передаватися оточуючим людям поступово знижується. У рідкісних випадках ротавірус продовжує виділятися до 1 місяця. Безсимптомні носії вірусу можуть виділяти збудника протягом декількох місяців.

Для ротавірусу характерний фекально-оральний механізм передачі.

Часто зараження ротавірусною інфекцією відбувається від хворих дітей, які відвідують дитячі садки, школи, дитячі колективи тощо.

Природна сприйнятливість у людини до інфекції дуже висока. Найбільше схильні до зараження ротавірусом діти до 3 років. Групу ризику, також, складають літні люди та особи з хронічними супутніми захворюваннями.

Імунітет до ротавірусу нетривалий.

Патогенез

Потрапляючи в тонкий кишківник, ротавірус проникає в клітини кишкових ворсинок, де посилено ділиться. В результаті розмноження вірусів, клітини втрачають свої функціональні властивості, знижується синтез травних ферментів (особливо ферментів, які беруть участь у розщепленні вуглеводів), змінюється структура епітеліальної тканини, що вистилає кишку зсередини.

Внаслідок накопичення в нерозщеплених вуглеводах порушується всмоктування води та електролітів, утворюється велика кількість органічних кислот, вуглекислого газу, водню. Це сприяє посиленому газоутворенню та зниженню кислотності кишкового вмісту. Порушуються травні й всмоктувальні функції тонкої кишки, розвивається діарея.

Розвитку ротавірусної інфекції сприяють:

порушення кислотності шлункового соку (розвитку збудника сприяє лужне середовище);
наявність ферменту трипсину, який активує розмноження вірусу;
кількість незрілих клітин епітеліальної тканини, що піддаються впливу ротавірусу.

Клінічні прояви

Інкубаційний період при ротавірусній інфекції становить від 1 до 5 діб (частіше 2-3 дні). Хвороба починається раптово з характерних проявів.

Характерні симптоми ротавірусу:

одночасна поява нудоти, блювання, діареї;
раптові, часті позиви до дефекації;
помірні переймоподібні або постійні болі в животі;
язик покритий нальотом, з відбитками зубів по його краях;
тяжкість в епігастральній ділянці;
ротоглотка гіперемована, набрякла;
загальна слабкість;
"бурчання" в животі;
дефекація часта (у важких випадках до 10-15 разів на добу), кал рясний, водянистий, пінистий, смердючий, жовто-зеленого або мутного білого кольору;
поганий апетит;
головний біль.

Тривалість й частота блювоти безпосередньо залежить від тяжкості захворювання. При легкому перебігу блювота може бути відсутня. Діарея триває до 5-7 днів.

Одночасний розвиток уражень шлунково-кишкового тракту та верхніх дихальних шляхів є відмінною рисою ротавірусної інфекції, симптоми якої можуть включати: риніт, запалення носоглотки й гортані, мигдалин.

Температура, як правило, відсутня. Може значно підвищуватися при тяжкому перебігу хвороби.

Особливості перебігу хвороби у дітей

У маленьких дітей швидко настає зневоднення організму внаслідок значних втрат рідини, про що говорять такі ознаки ротавірусу як: млявість, апатія, блідість шкірних покривів, сухість у роті, синюшність навколо рота, тахікардія, відсутність сечовипускання більше 3 годин, при спробі дитини випити рідину швидко з'являються позиви до блювоти. У зовсім маленьких дітей під час плачу відсутні сльози. Дитина не потіє.

При появі симптомів зневоднення, необхідно терміново викликати швидку допомогу, тому що значні втрати рідини є смертельно небезпечними, особливо для новонароджених та грудних дітей.

Особливості перебігу хвороби при вагітності

У дорослих (і вагітні жінки тут не виняток) ротавірусна інфекція протікає набагато легше, ніж у дітей. Ротавірус не завдає шкоди плоду та не впливає на перебіг вагітності.

У вагітної жінки можуть спостерігатися слабкість, диспепсичні розлади (нудота, блювота, часті водянисті випорожнення), незначне підвищення температури тіла. У складніших випадках спостерігається тахікардія, зниження артеріального тиску, загальна слабкість, зневоднення.

Основне лікування ротавірусу направлено на усунення інтоксикації, відновлення кількості рідини й електролітів в організмі, відновлення функцій травного тракту, дотримання дієти, що щадить.

Ускладнення

У випадках значного зниження імунітету, несвоєчасного надання медичної допомоги та лікування кишкового грипу, можуть розвинутися несприятливі наслідки ротавірусу: зневоднення організму, розвиток бактеріальної кишкової інфекції. При тривалій високій температурі (40 градусів і вище) може спостерігатися ураження головного мозку та нервової системи. Вкрай рідко та в особливо важких випадках можливий летальний результат захворювання.

Діагностика

Основу діагностики ротавірусу становлять лабораторні дослідження. Ротавірус виділяють з фекалій. На специфічні антитіла досліджують кров хворого.

Лабораторні методи визначення антигену ротавірусу:

полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР);
реакція коаглютинації (РКА);
реакція латекс-аглютинації (РЛА);
реакція зв'язування комплементу (РСК);
імуноферментний аналіз (ІФА).

Диференціальна діагностика ротавірусу проводиться з гострими кишковими інфекціями різної етіології, викликаними коронавірусами, астровірусами, каліцівірусами, кишковими аденовірусами та ін.

Лікування

На сьогодні засоби етіотропного лікування ротавірусу не розроблені.

Основні принципи лікування ротавірусу:

дієтотерапія (обмеження вуглеводів – фруктів, овочів, цукру, виключення продуктів, що сприяють газоутворенню й процесам бродіння);
фармакотерапія (поліферментні препарати, адсорбуючі та в'яжучі засоби, жарознижувальні препарати);
підтримання водно-сольового балансу організму;
рясне пиття та внутрішньовенне введення рідини (при важкому перебігу захворювання);
дезінтоксикаційна терапія.

Лікар-інфекціоніст, спираючись на клінічні та епідеміологічні дані, може наполягати на госпіталізації хворого.

Контроль вилікування

Діти, які перенесли захворювання ротавірусом, підлягають спостереженню у педіатра та дитячого інфекціоніста, дорослі – в інфекціоніста протягом 1 місяця після одужання з щоденним контролем характеру випорожнень.

Якщо після закінчення місяця після захворювання симптоми ротавірусу відсутні, пацієнтам призначають дослідження на наявність антигену вірусу.

Профілактика

В основі запобігання розвитку ротавірусу лежать гігієнічні заходи, спрямовані на виключення попадання в організм вірусу водним, харчовим та побутовим шляхом.

Профілактика ротавірусу включає:

дотримання правил гігієни;
вживання й використання для побутових потреб тільки чистої води;
вакцинацію проти ротавірусу;
ретельне миття й обробку продуктів;
у новонароджених – грудне вигодовування.

При виникненні в дитячих установах групових захворювань ротавірусом, проводять карантинні заходи протягом 5 днів з моменту ізоляції останнього хворого. Нагляд за контактними особами проводять протягом 7 днів.

Вакцинація

Щеплення від ротавірусу надійно захистить дитину від ротавірусної інфекції. Антиротавірусна вакцина містить живий ослаблений ротавірус, який не може викликати захворювання у дитини, але викликає в організмі вироблення антитіл проти ротавірусної інфекції та забезпечує надійний захист.

Вакцина складається з двох доз. Перша доза вводиться у віці від 1,5 до 3 місяців, друга – від 3 місяців до 4 місяців.

Вироблений в результаті вакцинації імунітет до ротавірусу зберігається протягом 3-4 років.

Який лікар лікує ротавірус?

Помітили у дитини або у себе ознаки ротавірусної інфекції? Ні в якому разі не займайтеся самолікуванням. Поставити правильний діагноз та провести відповідне лікування ротавірусу в Києві вам допоможуть кращі педіатри та інфекціоністи клінік МЕДІКОМ на Оболоні й Печерську. Дзвоніть за телефонами, вказаними на сайті клініки, і ви отримаєте відповіді на всі ваші запитання!