Діагноз: Нефрит

Захворювання сечостатевої системи відносяться до числа розповсюджених і тяжких патологій, які викликають розвиток серйозних ускладнень. Нефрит - це комплексна назва групи запальних хвороб нирок, що мають різні причини виникнення і розвитку патологічного процесу, відмінну патоморфологічну і клінічну картину.

Класифікація

До нефриту відносяться місцеві або дифузні проліферативні або деструктивні процеси, при яких уражаються ниркові клубочки, канальці, інтерстиціальна ниркова тканина.

За походженням нефрити можуть бути:

• первинними - проявляються у вигляді первинної патології нирок;
• вторинними - розвиваються на тлі іншого захворювання (цукровий діабет, системні захворювання сполучної тканини, амілоїдоз, мієломна хвороба тощо).

Залежно від локалізації патологічного процесу і причин його виникнення виділяють наступні види нефриту:

• гломерулонефрити - група імунних захворювань нирок, що характеризуються первинним ураженням клубочків (гломерул) нирки з подальшим залученням до патологічного процесу інтерстиціальних тканин з тенденцією до прогресування;
• пієлонефрит - запальне ураження чашечно-мискової системи і паренхіми нирок;
• тубулоінтерстіціальний (інтерстиціальний) нефрит - найбільш часта форма тубулоінтерстиціальних нефропатій, запальне ураження структур ниркового тубулоінтерстіція (канальців і навколишніх тканин), що характеризується клінічними порушеннями концентраційної і фільтраційної функції нирок;
• вовчаковий нефрит - імунокомплексний нефрит з переважним ураженням клубочків нирок, розвивається при системному червоному вовчаку (включає кілька форм - активний вовчаковий нефрит з нефротичним (люпус-нефрит) або сечовим синдромом, швидко прогресуючий і повільно прогресуючий нефрит, неактивний нефрит, нефрит з мінімальним сечовим синдромом).

За характером перебігу виділяють гострий і хронічний нефрит.

За ступенем поширення процесу - вогнищевий і дифузний нефрит.

Етіологія захворювання

Етіологія вовчакового нефриту до кінця не розкрита. Захворювання розглядають як мультігенну патологію, в основі якої лежать фактори, пов'язані з імунними порушеннями в організмі.

Причини нефриту можуть бути зумовлені різними факторами:

• генетична схильність у осіб, що мають певні гаплотипи системи HLA, дефіцит ранніх компонентів системи комплементу, спадковий інтерстиціальний нефрит;
• гіперестрогенемія (під час вагітності, після пологів, в період постменопаузи, особи, які приймають замісну гормональну терапію препаратами, що містять естрогени);
• системні захворювання (системний червоний вовчак, саркоїдоз, васкуліти, HBV- і HCV-інфекції, синдром Шегрена, реакції відторгнення трансплантата та ін.);
• хронічні запальні процеси;
• захворювання кровоносної системи (серповидно-клітинна анемія, лімфопроліферативні захворювання);
• онкологічні захворювання (мієлома, хвороба відкладення легких ланцюгів, аденома передміхурової залози);
• вірусні та бактеріальні інфекції, паразитарні та глистяні інвазії (стрептокок, диплококи, кишкова паличка, ентерокок, стафілококи, бліда трепонема, віруси герпесу, гепатиту В, протей та ін.);
• обструкція сечових шляхів (папілярний некроз, міхурово-сечовідний рефлюкс, стриктури, сечокам'яна хвороба та ін.);
• метаболічні порушення (гіперурикемія, емболія внутрішньониркових артерій кристалами холестерину);
• імунологічні розлади;
• прийом деяких лікарських препаратів (нестероїдні протизапальні препарати, антибіотики, імунодепресанти, ізоніазид, гідралазин, метилдопа та ін.);
• токсичний вплив (рентгеноконтрастні речовини, розчинники, біологічні токсини, гербіциди, пестициди, отрути тварин, алкоголь і ін.);
• переохолодження;
• зовнішні фактори (ультрафіолетове випромінювання, іонізуюче випромінювання).

Іноді можливі підвищення температури тіла, озноб, головний біль, напади нудоти, блювання.

Гострий тубулоінтерстиціальний нефрит розвивається на протязі від 2 до 40 днів після впливу етіологічного фактора (інфекції, токсини, лікарські препарати або імунні порушення). При гострому перебігу захворювання можливі артралгії, висипання, гостра ниркова недостатність, артеріальний тиск, як правило, нормальний.

Клінічна картина вовчакового нефриту включає як незначні прояви у вигляді мінімальної протеїнурії, яка практично ніяк не відзначається на самопочутті, до більш важких форм, що включають набряки (в т.ч. шкіри), високий артеріальний тиск, артралгії, сильне почервоніння шкіри, кровотечі, ознаки ниркової недостатності, ураження серцевої і центральної нервової систем.

Іноді ознаки нефриту не проявляються.

Слабкі клінічні прояви має хронічний пієлонефрит. Він протікає безсимптомно або за перебігом нагадує респіраторні захворювання (температура, озноб, нездужання і ін.). Набряки відсутні.

Діагностика

Діагностика нефриту заснована на зборі анамнезу, фізикальному обстеженні, аналізі результатів лабораторних та інструментальних методів досліджень.

Лабораторні методи дослідження:

• загальний аналіз крові;
• біохімічний аналіз крові;
• аналіз крові на швидкість клубочкової фільтрації нирок;
• загальний аналіз сечі;
• проба Зимницького;
• проба Реберга;
• аналіз сироваткового креатиніну;
• бактеріологічне дослідження;
• гістологічна діагностика.

Для визначення морфологічних змін і вибору найбільш адекватної терапії уролог може призначити біопсію нирки. Дослідження також дозволяє оцінити прогноз перебігу захворювання.

Інструментальні дослідження:

• УЗД нирок;
• комп'ютерна томографія;
• оглядова і екскреторна урографія;
• рентгенографія;
• цистоскопія.

Диференціальна діагностика нефриту проводиться з судинними нефропатіями, кістозними ураженнями нирок, амілоїдозом, тромбозом ниркових вен, інфекціями сечовивідних шляхів, нирковою недостатністю, туберкульозом нирок і ін.

При гострій нирковій або хронічної нирковій недостатності показаний гемодіаліз, перитонеальний діаліз, трансплантація нирок.

Основна мета лікування тубулоінтерстиціального нефриту складається в зменшенні (зникненні) вираженості концентраційної і фільтраційної функції нирок, попередженні розвитку ниркової недостатності.

При лікуванні гломерулонефриту і вовчакового нефриту застосовують комплексні лікувальні схеми, які включають 2 групи лікарських засобів: глюкокортикоїди і цитостатики.

Показання до госпіталізації в урологічний стаціонар:

• швидко прогресуюче погіршення функції нирок;
• неконтрольована артеріальна гіпертензія;
• прояв ознак іншого хронічного захворювання нирок;
• формування нефротичного і гостронефроичного синдрому;
• порушення уродинаміки, що вимагає відновлення пасажу сечі.

Контроль вилікуваності

Клінічна вилікуваність оцінюється за зникненням симптомів загострення, нормалізації біохімічного аналізу крові та аналізу сечі. Обов'язковим критерієм вилікуваності є ерадикація збудника після лікування. На тлі успішної антибактеріальної терапії сеча повинна бути стерильною вже до 3-4 дня лікування.

Профілактика

Способи первинної профілактики більшості видів нефриту не розроблені. Проте, дотримання ряду простих правил може вберегти від розвитку важкого захворювання.

Профілактика нефриту:

• прийом більшості лікарських препаратів (анальгетики, антибактеріальні препарати, нестероїдні протизапальні препарати) повинен здійснюватися тільки під контролем лікаря;
• своєчасна корекція порушень обміну сечової кислоти (дієта, медикаментозна профілактика);
• регулярне проведення скринінгу в осіб з груп підвищеного ризику;
• запобігання інфікування сечовивідних шляхів;
• профілактика простудних захворювань;
• зміцнення імунітету.

Стаття носить інформаційно-ознайомлювальний характер. Будь ласка, пам'ятайте: самолікування може нашкодити вашому здоров'ю.

Джерела

• Сайт Всесвітньої організації охорони здоров'я / Інформаційні бюлетені - https://www.who.int/ru/news-room/fact-sheets
• Сайт Міністерства Охорони Здоров'я України / Здоров'я А-Я - https://moz.gov.ua/zdorovja-a-ja
• Довідник медичних препаратів - https://compendium.com.ua/