Лікування неускладненого куприкового ходу

Лікування неускладненого куприкового ходу оперативним шляхом вирішують індивідуально.

Радикальна операція показана хворим за появи у них гнійних виділень із первинних отворів (стадія хронічного гнійного запалення) або при ремісії хронічного запалення.

Хворим із гострими гнійними ускладненнями епітеліального куприкового ходу показане двоетапне або одноетапне радикальне оперативне лікування залежно від стадії та поширеності запального процесу. Оперативне лікування ЕКХ полягає у висіченні шкірно-жирового клаптя, який несе ходи, до власної крижово-куприкової фасції. На початку операції через первинні отвори профарбовуються ходи, щоб при висіченні не залишився непоміченим якийсь первинний отвір або відгалуження ходу. Двома розрізами навколо ходи січуться єдиним блоком зі шкірою міжсідничної складки з усіма, що відкриваються там, отворами та підшкірної клітковиною, яка містить ходи, до фасції куприка. Надалі зашивають рану наглухо або підшивають шкірні краї рани до її дна. Ми віддаємо перевагу останньому варіанту завершення операції. Рана при цьому залишається відкритою, добре дренується, швидко виконується грануляціями і епітелізується. Шви знімають на 10-12-у добу.

Істотні косметичні дефекти після підшивання країв рани до її дна не спостерігаються. Важливим моментом ведення хворих у післяопераційному періоді є догляд за шкірою країв рани. Необхідно регулярне видалення волосся зі шкірних країв рани, щоб уникнути їх вростання у свіжий рубець, що надалі призводить до рецидиву захворювання.

У разі ускладненого перебігу ЕКХ лікування можна проводити в один або два етапи. Одномоментне радикальне лікування можливе у стадії інфільтрату, якщо він не виходить за межі міжсідничної складки та розташований вздовж ходу або є абсцес невеликого розміру (до 3 см у діаметрі). У подібній ситуації не слід зашивати рану наглухо, бо загоєння операційної рани первинним натягом, навіть при висіченні у межах здорових тканин, сумнівне. Якщо інфільтрат поширюється на великій поверхні, то краще на початку провести місцеве протизапальне лікування, і лише після зменшення інфільтрату за розмірами можливе здійснення радикальної операції.

При абсцедуванні ЕКХ краще віддати перевагу двоетапному лікуванню. Перший етап — розкриття та дренування абсцесу, другий (після регресування запалення) — радикальне висічення ЕКХ. Двоетапне лікування з відстроченим радикальним етапом має свої переваги: ощадливіше висічення шкіри міжсідничної ділянки, а при накладанні швів можливо максимально зблизити краї рани. Розтин абсцесу, навіть якщо більший об'єм його порожнини розташований збоку від міжсідничної лінії, переважно виробляти одним лінійним розрізом по середній лінії.

Подальша пальцева ревізія рани має на меті ліквідувати всі некротичні перемички, визначити наявність гнійних затікань. За необхідності можна накласти додаткові контрапертури для дренування набряків, хоча, як правило, рани добре дренуються через центральний розріз. Профілактика післяопераційних рецидивів після радикальних втручань включає:

• ретельне видалення всіх елементів ходу і набряків;
• захист рани від потрапляння в неї волосся і ретельне видалення його навколо рани та післяопераційного рубця протягом 3-4 місяців після операції;
• запобігання передчасному «злипанню» стінок рани та утворенню «шкірних містків», що досягається рихлою тампонадою на всю глибину рани, до її дна.

Прогноз при радикальному лікуванні епітеліального куприкового ходу на будь-якій стадії хвороби сприятливий, настає цілковите одужання. Не рекомендується протягом перших 2-3 місяців після операції носити вузький одяг із щільної тканини з грубим швом, щоб не травмувати область післяопераційного рубця. І, звичайно, потрібно дотримуватися гігієни: регулярно митися і носити свіжу білизну, переважно бавовняну.

Операції з приводу епітеліального куприкового ходу технічно нескладні. Але статистика свідчить, що при лікуванні цієї категорії хворих у стаціонарах загальнохірургічного профілю різні ускладнення виникають у 30-40 % пацієнтів, що в десятки разів перевищує цей показник у спеціалізованих відділеннях. Вивчення цього фактора довело, що для лікування простого, на перший погляд, захворювання потрібні спеціальні знання. Тому цю групу хворих слід лікувати в колопроктологічних відділеннях, де фахівці знають особливості анатомії цієї галузі, характер мікробної флори, враховують особливості клінічного перебігу недуги.

Стаття носить інформаційно-ознайомлювальний характер. Будь ласка, пам'ятайте: самолікування може нашкодити вашому здоров'ю.