Гідронефротична трансформація нирки (гідронефроз)

Гідронефротична трансформація нирки, або гідронефроз – це вроджена патологія або набуте захворювання нирки, для якого характерне розширення внутрішніх порожнин нирки, прогресуюча гіпотрофія тканин нирки, зниження функції ниркових структур внаслідок порушення відтоку сечі з внутрішніх порожнин нирки.

Класифікація

Гідронефроз підрозділяється на дві великі групи:

• первинний (вроджений) гідронефроз – з'являється в результаті порушення розвитку верхніх сечовивідних шляхів плода в утробі матері;
• вторинний (набутий) гідронефроз – розвивається на тлі будь-якої патології у вигляді ускладнення.

Обидві форми гідронефрозу нирки можуть як супроводжуватися інфекцією, так і бути асептичними. Якщо захворювання ускладнене розширенням сечоводу, розвивається уретерогідронефроз.

Незалежно від причини виникнення порушення функції відтоку сечі, така проблема може призвести до розвитку типових патологічних порушень функції сечовивідних шляхів. При гідронефрозі зберігається здатність вироблення сечі ниркою та вторинного поглинання з неї різних речовин назад в кров, але процес поглинання дещо відстає від виробітку, що й обумовлює накопичення в нирковій лоханці сечі.

Виділяють кілька стадій гідронефрозу:

• I – відбувається розширення ниркової лоханки;
• II – відбувається розширення лоханки та чашок нирки зі стонченням тканин нирок та значним порушенням їх функції;
• III – відбувається різка атрофія тканин нирки, їх трансформація в тонкостінний мішок.

Симптоматика захворювання та наслідки

Гідронефроз довгий час може розвиватися безсимптомно та виявляється тільки при приєднанні інфекції, при травмі або випадково виявляється при медичному огляді.

Характерних клінічних симптомів гідронефрозу немає.

Ознаки гідронефрозу:

• біль в області нирок, може носити постійний ниючий або нападоподібний характер;
• зменшення об'єму сечі під час сечовипускання перед нападом або під час нього;
• збільшення сечі після нападу;
• гематурія;
• підвищення температури (при приєднанні інфекції).

При запущеному або важкому гідронефрозі гострий біль не спостерігається.

Інфекційний односторонній гідронефроз, симптоми якого довгий час ніяк себе не проявляють, носить прихований характер. При такій патології пацієнти тривалий час вважають себе здоровими, через те, що функції ураженого органу бере на себе друга нирка.

При двосторонньому асептичному гідронефрозі ниркова недостатність швидко прогресує, що призводить до летального результату від уремії.

Діагностика

Для підтвердження діагнозу "гідронефроз нирки" уролог проводить різнобічне обстеження, що включає збір анамнезу, фізикальне обстеження, лабораторні та інструментальні методи діагностики.

Важливою діагностичною ознакою є пухлиноподібне утворення, яке прощупується в підребер'ї при пальпації поперекової області, або виходить за його межі (при великому гідронефрозі).

Лабораторні методи діагностики:

• загальний аналіз крові;
• біохімічний аналіз крові;
• загальноклінічний аналіз сечі;
• мікроскопічне дослідження осаду сечі;
• бакпосів сечі;
• спеціальні сечові проби (за Нечипоренко, Зимницьким та ін.).

Вибір методу інструментальної діагностики залежить від виду гідронефрозу, причин його виникнення, важкості процесу, підозрі на наявність супутніх захворювань.

Визначення функціонального стану нирок в сукупності з результатами методів діагностики дозволяють визначити необхідність проведення операції при гідронефрозі.

Комп'ютерну та магнітно-резонансну томографію доцільно проводити при підозрі на наявність новоутворень сечостатевої системи або заочеревинного простору.

Для того, щоб уникнути помилки в діагностиці гідронефрозу, дитячий уролог призначає проведення екскреторної урографії на тлі діуретичних засобів з виконанням рентгенографії.

Лікування

Лікування гідронефрозу залежить від стадії захворювання та причин його виникнення. На початкових стадіях захворювання рекомендовано динамічне спостереження протягом 6-8 місяців за станом пацієнта, після чого проводитиметься повторне обстеження.

Лікування гідронефрозу без операції з використанням фармакотерапевтичних схем не призводить до лікування, а грає по більшій мірі допоміжну роль при підготовці до оперативної терапії та запобігання розвитку ускладнень.

Основна мета хірургічного лікування гідронефрозу – відновлення нормальної роботи нирки, профілактика розвитку пієлонефриту та попередження руйнування паренхіми. Хірургічна допомога надається виключно в умовах стаціонару.

Операція при гідронефрозі показана при наявності:

• симптомів обструкції;
• зниженні ниркових функцій;
• каменів та інфекційного процесу;
• артеріальної гіпертензії ниркового генезу.

При гідронефрозі активно використовуються ендоскопічні урологічні втручання (бужування, балонна дилатація, стентування, ендотомія).

Сучасним методом лікування гідронефрозу є лапароскопічна пластична операція лоханково-сечовідного сегмента. Пластичну операцію проводять при схоронності ниркової паренхіми й можливості усунення причини хвороби.

Попри те, що лапароскопічна пластика лоханково-сечовідного з'єднання є малотравматичної процедурою, вона має деякі протипоказання.

На останній стадії захворювання показано видалення нирки (нефректомія).

Профілактика

Профілактика гідронефрозу включає диспансерне спостереження у нефролога та / або уролога. Рекомендовано проводити не менше ніж 1 раз в півроку УЗ-діагностику нирок та сечовивідних шляхів, а через рік після хірургічного лікування для контролю функції нирок – радіоізотопне дослідження.

Стаття носить інформаційно-ознайомлювальний характер. Будь ласка, пам'ятайте: самолікування може нашкодити вашому здоров'ю.