Дифтерія: симптоми та лікування

Дифтерія – це гостре антропонозне інфекційне захворювання. Характеризується, головним чином, ураженням ротової частини глотки та дихальних шляхів, рідше – шкіри. Також, при інфікуванні можуть розвиватися фібринозне запалення в місці проникнення збудника, явища загальної інтоксикації й токсичне ураження серця, судинної та нервової систем, нирок.

Класифікація дифтерії

За зосередженням захворювання в організмі зараженого розрізняють локалізовану і поширену форми дифтерії.

За перебігом патологічного процесу захворювання поділяють на 4 типи:

• Дифтерія ротоглотки (вона, в свою чергу, ділиться на локалізовану з катаральним, островчатим і плівковим запаленням, поширену з нальотами за межами ротової частини глотки, субтоксичну, токсичну (I, II, III ступеня), гіпертоксичну).
• Дифтерійний круп (має 3 форми – локалізована (дифтерія гортані), поширена (дифтерія гортані та трахеї), спадна (дифтерія гортані, трахеї та бронхів)).
• Дифтерія, що має інші вогнища ураження – ніс, очі, шкірні покриви, статеві органи.
• Комбінована дифтерія – патологічний процес, при якому одночасно уражаються кілька органів.

Також, у дифтерії є форма бактеріоносійства. Цей тип інфекційного процесу має свої 2 класи:

• реконвалесцентне (в осіб, які вже перенесли дане захворювання);
• носійство людьми без клінічних симптомів (особи, у яких на момент огляду симптоми дифтерії відсутні).

Крім того, бактеріоносійство класифікують за тривалістю:

• короткочасне – збудник може виділятися у зовнішнє середовище до 2 тижнів;
• середньої тривалості – виділення збудника триває від 14 до 30 днів;
• затяжне – людина є заразною більше 1 місяця;
• хронічне – людина може заражати оточуючих від 6 місяців до декількох років.

Причини виникнення захворювання

Всі причини дифтерії криються в її збуднику – Corynebacterium Diphtheriae (дифтерійна паличка, коринебактерія). Морфологічно він являє собою грампозитивну паличкоподібну бактерію з потовщеннями на кінцях, є аеробом, що не створює спор і капсул. Дифтерійна паличка виділяє екзотоксин, який пригнічує синтез білка в клітинах, результат блокади – важкі структурно-функціональні зміни, які в деяких випадках є несумісними з підтриманням організмом життєвих функцій.

Як передається дифтерія?

Дифтерія це – антропоноз, тобто носій хвороби – людина.

Інфікування може відбутися двома шляхами:

• безпосередньо від хворої на дифтерію людини;
• від людини, що є носієм інфекції, але у якої не проявляються клінічні ознаки захворювання.

Шляхи передачі:

• аерогенний (через чхання, кашель, поцілунки тощо);
• контактний (через предмети, з якими стикався заражений);
• аліментарний (через заражені продукти харчування і воду).

Патогенез

Період інкубації дифтерії триває від 2 до 10 днів.

Дифтерійний екзотоксин – це первинний фактор, який викликає різні патологічні процеси в організмі людини. Бактеріємія дифтерії не властива. Важкий перебіг хвороби виникає тільки при відсутності або при низьких титрах антитоксичних антитіл.

У місці проникнення і розмноження збудника під дією екзотоксину й інших додаткових чинників ушкодження виникає місцева запальна реакція. Як правило, пошкоджується слизова гланд. Перші ознаки початкової стадії захворювання – набряк і/ або катаральне запалення, при цьому особливий фермент (нейрамінідази), який присутній у збудника, знижує больову чутливість.

При данному захворюванні можуть бути пошкодженими будь-які клітини організму, особливо при великій концентрації екзотоксину.

Основні причини смерті при дифтерії – пошкодження серця, асфіксія дихальних шляхів, ДВЗ-синдром з розвитком гострої ниркової недостатності або ГРДС дорослих, а також приєднання вторинної бактеріальної інфекції.

Також може спостерігатися збільшення шийних, підщелепних лімфатичних вузлів (ця ознака проявляється не завжди, лімфовузли можуть не збільшитися або збільшитися незначно з помірною болючістю).

І це ще далеко не всі ознаки захворювання.

Також, коли проводиться діагностика дифтерії за клінікою, при відсутності готових лабораторних досліджень, лікар може орієнтуватися на відсутність виразного антитоксичного ефекту від антибактеріальної терапії та швидке поліпшення стану пацієнта (протягом декількох годин) після введення протидифтерійної сироватки.

Наслідки дифтерії – необов'язкові явища. Якщо хвороба була виявлена на ранній стадії, було розпочато адекватне лікування або людина мала вакцинацію, проведену згідно з Календарем щеплень, захворювання, швидше за все, пройде в легкій формі без будь-яких ускладнень.

Діагностика

Найбільш важливий і обов'язковий етап в діагностиці – бактеріологічний аналіз.

Однак, лікування дифтерії може бути розпочато і за попереднім діагнозом. Типові форми дифтерії діагностуються клінічно, оскільки життєво важливо своєчасно прийняти рішення про введення антитоксичної ПДС. Діагноз є складним при атипових формах: катаральній або островковій. Тут велике значення мають епідеміологічні дані (наявність контакту з інфікованими Corynebacterium Diphtheriae, загальна епідобстановка регіону тощо).

Лабораторні методи діагностики дифтерії:

• ЗАК;
• біохімія крові (визначення показників кислотно-лужного балансу, активності ферментів – АсАТ, КФК, ЛДГ, рівня електролітів – K, Na, Cl, Ca, Mg, коагулограма, ниркові тести та ін.);
• мікроскопічне дослідження;
• бактеріологічне дослідження;
• серологічний аналіз крові.

Також, проводиться диференціальна діагностика з бактеріальним тонзилофарингітом, інфекційним мононуклеозом, тонзилярно-бубонною формою туляремії. При підозрі на дифтерійний круп його слід диференціювати від помилкового крупа при ГРВІ, кору тощо.

Лікування дифтерії

Для лікування дифтерії використовується антитоксична протидифтерійна сироватка (ПДС). Вона пригнічує дію дифтерійного токсину в крові. Додатково проводиться антибактеріальна терапія. Самі по собі антибіотики не мають помітного впливу на Corynebacterium Diphtheriae і призначаються для боротьби з супутніми інфекціями (курс від 5 до 7 днів).

Доза, в якій буде застосовуватися ПДС, безпосередньо залежить від тяжкості хвороби. У тому випадку, коли лікар підозрює локалізовану форму хвороби, введення сироватки може бути відстрочено до лабораторного уточнення діагнозу. Але, якщо у лікаря під підозрою токсична форма дифтерії, застосування ПДС здійснюється без зволікань. У випадках легкої та середньої тяжкості ПДС вводиться внутрішньом'язово. При важких формах (для швидкого надходження в кров) ін'єкція робиться внутрішньовенно.

При дифтерії ротоглотки також використовується полоскання горла спеціальними дезінфікуючими засобами, що мають протизапальний і антибактеріальний ефекти.

Для боротьби з інтоксикаційним синдромом призначають крапельниці з розчинами, які стабілізують організм – глюкозо-калієва суміш, полііонні розчини та ін.

При порушеннях ковтання можуть використовуватися глюкокортикоїди.

При токсичній формі позитивний ефект дає плазмаферез (відділення від клітин крові плазми, що містить токсини, алергени й аутоантитіла).

Для запобігання подальшому поширенню захворювання і кращого контролю над станом хворого, незалежно від форми та ступеня тяжкості, лікування дифтерії проводиться тільки в інфекційному стаціонарі з невідкладною госпіталізацією зараженого при виявленні ознак дифтерії.

Залежно від ступеня тяжкості хворого, форми дифтерії та стадії хвороби, показані різні види режиму. При середньотяжкому ступені показаний постільний, а при тяжкому або гіпертоксичному ступенях – суворий постільний режим на строк не менше 14 днів. Подальший режим залежить від стану хворого, наявності, виду й інтенсивності проявів ускладнень.

Харчування хворого повинне здійснюватися по дієті для вирішення проблем з ковтанням. При дифтерії гортані призначають стіл № 11Т за Певзнером, в який входить їжа рідкої або напіврідкої консистенції. Годувати хворого слід маленькими порціями через кожні 3-4 години. При сильній болісності в горлі та при ознаках порушення ковтання застосовують зондове харчування.

Профілактичні заходи

Краща профілактика дифтерії та дієве запобігання розвитку небезпечних ускладнень – вакцинація дітей, згідно з Календарем профілактичних щеплень, і ревакцинація дорослих не рідше, ніж через кожні 10 років.

Але, при цьому потрібно розуміти: імунітет, який був отриманий при вакцинації або при раніше перенесеному захворюванні, вже через 1-1,5 року не гарантує 100% захист від інфікування, але захищає від важких форм. При наявності імунітету хвороба протікатиме в легшій формі, з меншими наслідками, ніж у тих, хто не був імунізований. Крім того, для запобігання спалаху потрібні:

• рання діагностика захворювання і, як наслідок, своєчасна ізоляція інфікованого і його лікування;
• виявлення та лікувально-профілактичні заходи, спрямовані на оздоровлення прихованих носіїв захворювання;
• поточна і заключна дезінфекція приміщень.

Особиста профілактика, головним чином, якщо не брати до уваги вакцинації, включає гігієну – елементарне миття рук протягом дня, провітрювання приміщень, протирання предметів, з якими міг взаємодіяти носій хвороби. А також, при перших підозрах на дифтерію, необхідно негайно звернутися за медичною допомогою і не займатися самолікуванням.

Вакцинація від дифтерії

При спалаху інфекції в певному регіоні/ колективі тощо, особи, які могли мати контакт із зараженими, в залежності від їх вакцинального статусу, повинні пройти додаткову імунізацію.

Групи осіб, яким може знадобитися додаткова імунізація з епідеміологічної доцільності:

• особи, у яких відсутня вакцинація або статус вакцинації яких ніхто не знає, повинні отримати первинний комплекс імунізації (щеплення від дифтерії та ревакцинація) за віком;
• особи, які мають пройти ревакцинацію в поточному році, повинні отримати свою дозу ревакцінаційного препарату негайно;
• особи, які пройшли вакцинацію від дифтерії згідно з Календарем, повинні додатково вакцинуватися, якщо після останньої імунізації пройшло більше 10 років.

Вакцинацію дітей від дифтерії здійснюють з першого року життя (2, 4, 6 місяців з введенням четвертої дози вакцини в 1,5 роки). Наступні ревакцинації проводять в 6 і 16 років.

МОЗ України та Клініка МЕДІКОМ закликають убезпечити себе й оточуючих: вакцинуйтеся вчасно!

Наші фахівці проводять безпечну дієву вакцинацію і дітей, і дорослих з використанням вакцини "АДС-М", вакцини "Бустрікс", а також вакцин "Інфанрікс-IPV", "Тетраксім" та "Гексаксім". Введення препарату для щеплення здійснюється тільки після огляду клієнта.

Стаття носить інформаційно-ознайомлювальний характер. Будь ласка, пам'ятайте: самолікування може нашкодити вашому здоров'ю.

Джерела

• Центр Громадського здоров'я МОЗ України
• Міністерство Охорони Здоров'я України
• Today on Medscape