Як діагностувати ревматизм?

Ревматизм — це захворювання інфекційно-алергічного характеру, основним проявом якого є пошкодження сполучної тканини, найчастіше серцево-судинної системи. Поняття «ревматизм» поєднує два процеси: гостру хронічну лихоманку і хронічну ревматичну хворобу серця, яка супроводжується розвитком вади серця та серцевої недостатності.

Найчастіше хворіють на ревматизм діти від 8 до 13 років і молодь від 17 до 24 років. Жінки хворіють частіше, ніж чоловіки.

Класифікація ревматизму

У процесі розвитку ревматизму виділяють дві фази: активну та неактивну. За характером перебігу захворювання може бути гострим, підгострим, затяжним, безперервно-рецидивуючим, латентним.

Ревмокардит може бути первинним і поворотним (без ураження або з ураженням клапанів), без явних змін серцевого м'яза.

Ступінь активності ревматизму

• I ступінь (мінімальна) — симптоми ревматичного процесу виражені слабо;
• II ступінь (помірна) — ознаки ураження серця виражені помірно або слабо, тенденція до залучення в патологічний процес інших органів;
• III ступінь (максимальна) — симптоми запалення оболонок серця, легенів, плеври, загальні та місцеві прояви захворювання.

Причини появи та механізм розвитку ревматизму

Основні причини ревматизму — бета-гемолітичний стрептокок групи A і його «ревматогенні» серотипи (М3, М5, М18, М24).

На поверхні стрептокока є спеціальний білок, який містить частини молекули антигену, що мають схожість із компонентами серцевого м'яза, синовіальних оболонок і мозку.

Зазвичай гостра ревматична лихоманка розвивається в генетично схильних людей. Встановлено спадкову схильність в осіб, що мають А (II) і В (III) групи крові.

Чинники, що призводять розвитку ревматизму:

• ангіна, скарлатина;
• хронічний тонзиліт.

Ревматизм не стосується інфекційних захворювань. У хворих із ревматизмом відзначається схильність до аутоімунних процесів, а стрептокок грає роль пускового механізму, джерела антигенів.

З початку розвитку ангіни спостерігається процес гіперчутливості хворих до продуктів розпаду білків в осередках запалення мигдалин, а також до продуктів розпаду стрептококів.

У кров хворого надходять:

• протеїни, що забезпечують фіксацію комплексу «антиген-антитіло» в міокарді;
• гіалуронова кислота, яка пригнічує фагоцитоз стрептокока;
• стрептолізини, які мають значний токсичний вплив на серце та вражають суглоби;
• гіалуронідаза, що чинить руйнуючу дію на основну речовину сполучної тканини;
• стрептокіназа, обтяжуюча течія запального процесу в міокарді.

У процесі розвитку ревматизму велику роль відіграє індивідуальна реакція імунної системи хворого на стрептококові антигени. До антигенів відбувається напрацювання антитіл і утворення імунних комплексів. Ці комплекси можуть спричиняти пошкодження сполучної тканини та розлади мікроциркуляції, згортання крові. Спостерігається вторинна реакція запалення.

У хворих середньої тяжкості та у важкому стані присутні ознаки серцевої недостатності.

Характерний симптом ревматизму — поліартрит. Найчастіше страждають великі суглоби: ліктьові, колінні, зап'ястні, гомілковостопні. Суглоби припухлі, гарячі на дотик, гіперемійовані, хворобливі. Під час ревматичної атаки в процес можуть залучатися кілька суглобів.

Ураження центральної нервової системи (хорея Сиденгама) найчастіше розвивається в дітей (дівчаток). З'являються мимовільні швидкі рухи, які проходять під час сну. Рухатися можуть усі м'язи, крім очних. Довільні рухи погано скоординовані.

Під час ревматизму можуть з'являтися блідо-рожеві висипання у вигляді тонкого кільцеподібного обідка (кільцева еритема) та ревматичні вузлики. Висипання спостерігаються на обличчі, шиї, плечах, тулубі, ногах. Висип не завдає дискомфорту та майже не залишає сліду.

Підшкірні ревматичні вузлики можуть утворюватися на розгинальних поверхнях великих суглобів. Вузлики безболісні й швидко зникають.

Якщо вчасно почати лікування, через 2–3 тижні проходить лихоманка, зникають болі в суглобах, основні прояви ревматизму, крім ендоміокардита. Ознаки гострого запалення зникають упродовж 5–6 місяців. У міокарді можливе формування міокардіосклероза.

Неактивна фаза характеризується наслідками ревматизму у вигляді міокардіосклерозу, вад серця, позасердечних склеротичних змін.

Як діагностувати ревматизм

Під час первинної консультації дитячі кардіоревматологи та ревматологи оглядають пацієнта, збирають анамнез, призначають лабораторні та інструментальні дослідження.

Лабораторна діагностика ревматизму передбачає: загальний аналіз крові, біохімічний аналіз крові, ревмопроби.

Як лікувати ревматизм

Лікування ревматизму є суворо індивідуальним і відбувається з урахуванням усіх особливості перебігу захворювання пацієнта. Ревматизм в активній фазі вимагає ушпиталення до стаціонару.

Принципи лікування ревматизму:

• фармакотерапія (протимікробні препарати, глюкокортикоїдні засоби, НПЗП);
• фізіотерапевтичні процедури (УФО, УВЧ, аероіонізація, аерогеліотерапія та ін.);
• ЛФК;
• санаторно-курортне лікування.

Профілактика ревматизму

Запобігання розвитку ревматизму і профілактика рецидивів включає первинну і вторинну профілактику.

Первинна профілактика ГРЛ:

• своєчасне й адекватне лікування ангіни, скарлатини, тонзиліту;
• підвищення імунітету;
• загартовування організму.

Велике значення має також вторинна профілактика ревматизму, спрямована на запобігання рецидивів захворювання. Лікарі-ревматологи призначають спеціальні медикаментозні засоби відповідно до рекомендацій ВООЗ. Тривалість профілактики встановлюється індивідуально й залежить від низки чинників: віку пацієнта, наявності хронічної ревматичної хвороби, часу першої атаки й кількості попередніх атак, соціально-економічного статусу та ін.

Стаття носить інформаційно-ознайомлювальний характер. Будь ласка, пам'ятайте: самолікування може нашкодити вашому здоров'ю.