Епідидиміт (запалення придатка яєчка)

Епідидиміт — це запалення придатка яєчка, що викликає біль і набряк органу. Запалення зазвичай зачіпає один придаток, але іноді вражає обидва. Часто поширюється на яєчко. Роль придатків яєчка полягає в зберіганні сперматозоїдів, вироблених яєчком, та у виробленні секрету, який викликає дозрівання сперматозоїдів. Тому важливо своєчасно почати лікування, щоб не отримати важкі ускладнення.

Класифікація епідидиміту

Форми патології:

• Одностороння. Чоловіче населення за статистикою страждає найбільше цією формою. З огляду на анатомічні особливості, протяжність придатка з лівого боку перевершує правий орган. Тому і запалення частіше зустрічається зліва.
• Двостороння. Більш рідкісний вид патології, в основі якого лежать імунні порушення.

Окремо існує дві стадії запалення придатків яєчка:

• Гострий перебіг хвороби — запальний процес характеризується активною фазою і яскравою клінічною картиною. Якщо вчасно не звернутися до лікаря, запалення може перекинутися на яєчко або спровокувати інші ускладнення. Тривалість гострого епідидиміту не перевищує 6 тижнів.
• Хронічний перебіг — в основі виникнення лежить відсутність лікарської допомоги або неправильний вид лікування гострої форми захворювання. Характеризується уповільненим запальним процесом з утворенням фіброзної тканини. Часто розвивається блокада сім'явивідних протоків.

Більшість пацієнтів приходять на обстеження до лікаря-уролога при наявності гострої стадії. Виражені симптоми не дозволяють терпіти біль та інші ознаки. Важливою проблемою залишається правильна діагностика й призначення грамотного лікування.

Етіологія захворювання

На патологію страждає приблизно 1 з 1000 чоловіків. Існує два піки захворюваності: після досягнення 60-річного віку та в період від 15 до 35 років.

Причини епідидиміту:

• Бактеріальна інфекція.
  Найчастіше захворювання розвивається як наслідок інфікування сечовивідних шляхів. Водночас виникає перешкода для нормального відтоку рідини з сечового міхура, наприклад: захворювання простати, стриктура уретри. Ця форма епідидиміту частіше зустрічається у пацієнтів старшого віку або у дітей.

• Хвороби, які передаються статевим шляхом.
  Друга за частотою причина виникнення патології в придатку яєчка. Найбільш часті збудники — гонорея і хламідіоз. Ця форма насамперед вражає чоловіків молодого віку.

• Після урологічних процедур.
  Запалення придатка сім'яника може бути ускладненням резекції простати або інших маніпуляцій, пов'язаних з впливом обладнання на уретру, коли після процедури виникає інфекція сечовивідних шляхів.

• Епідемічний паротит.
  Хвороба може бути викликана вірусом паротиту та найчастіше виникає його ускладненням. Це відбувається у близько 20–30 % хлопчиків підліткового віку, у яких розвивається паротит. Віруси потрапляють в придаток яєчка завдяки циркуляції крові.

• Туберкульоз.
  При туберкульозному епідидиміті інфекція потрапляє з уражених легень або нирок. У цьому випадку хвороба часто супроводжується гострим орхітом, до якого примикає придаток яєчка.

До рідкісних причин гострого епідидиміту належать різні травми, а також доброякісна гіперплазія передміхурової залози або ракові пухлини. Патологія може виникнути також через гомосексуальні контакти без захисту.

Патогенез

Епідидиміс (лат. Epididymis) — це чоловічий статевий орган, розташований в мошонці. Придаток яєчка з'єднує тильну частину яєчка з сім'явивідною протокою. Запальний процес зазвичай починається у хвості придатка яєчка, звідки поширюється по всьому органу.

Патогенез захворювання безпосередньо залежить від причини запалення придатків яєчка:

• при бактеріальному зараженні — патогенні мікроорганізми з інфікованої сечі переміщаються по сім'явивідній протоці до придатка яєчка, викликають його інфікування і запалення;
• при статевих інфекціях — спочатку з'являється уретрит, а потім мікроби потрапляють в придаток яєчка, викликаючи його запалення;
• після урологічних процедур — ознаки епідидиміту з'являються внаслідок травми уретри та її інфікування.

Клінічні прояви та ознаки епідидиміту

Запалення придатка яєчка зазвичай проявляється гострою хворобливістю в паховій області протягом декількох днів. Найчастіше характеризується одностороннім ураженням з набряклими явищами половини мошонки. Відчувається біль при пальпації. Шкіра мошонки характеризується червоним відтінком, а яєчко на ураженій стороні підняте та збільшене. Раніше чи одночасно з цим у пацієнта спостерігається клінічна картина інфекцій сечовивідних шляхів:

• посилення позивів;
• біль або печіння під час сечовипускання.

Характерним явищем можуть бути ознаки уретриту. У пацієнта часто спостерігаються симптоми простатиту: хворобливість в промежині або біля основи статевого члена.

При симптомах епідидиміту не буває таких загальних ознак як лихоманка, загальне нездужання, блювота, головний біль. Подібні симптоми зазвичай викликані інфікуванням сечовивідних шляхів або запальним процесом передміхурової залози.

Коли патологія викликана вірусом паротиту, йому передують класичні симптоми: лихоманка, нездужання і хвороблива пухлина слинної залози (з'являються на 3–5 днів раніше).

При хронічній формі симптоми епідидиміту спостерігаються протягом тривалого періоду. Пацієнт відчуває легку хворобливість в мошонці, яка часто проходить і відновлюється, а в зоні придатка яєчка може відчуватися припухлість.

Поява болю в мошонці, набряклість органу або збільшення яєчок — це показання до невідкладної медичної допомоги та необхідність в лікуванні.

Особливості епідидиміту у дітей

У дитячому віці епідидиміт з'являється внаслідок перенесеного паротиту або впливу бактеріальної інфекції. Якщо батьки вчасно не почали лікування, хвороба дає ускладнення на яєчко і розвивається орхіт. Виникає ймовірність порушення репродуктивної функції в майбутньому. Пацієнтам цього віку необхідно обстежитися у дитячого лікаря-уролога. Існує ймовірність, що причиною клінічної картини можуть бути анатомічні порушення.

Симптоми хвороби не відрізняються від ознак патології у дорослих. Дитина скаржиться на біль при сечовипусканні й появу виділень з уретри. Спостерігається гіперемія мошонки та набряк в місці ураження. Для постановки діагнозу лікар проводить візуальний огляд та здійснює пальпацію хворого місця. Серед інструментальних методів застосовуються УЗД або МРТ. Обов'язково потрібно здати аналізи крові та сечі.

У план лікування включаються антибіотики й протизапальні засоби. Необхідно підтримати захисні сили організму імуномодуляторами. Важливе місце надається профілактиці. У дитячому віці особливо варто побоюватися ендемічного паротиту. Тому загартовування, імунізація та інші заходи мають бути спрямовані на посилення захисних сил організму.

Ускладнення

Ігнорування симптомів або спроба лікувати їх домашніми засобами можуть призвести до загострення захворювання й запалення яєчка. Інші ускладнення включають фіброз придатка яєчка з непрохідністю сім'явивідної протоки, що може призвести до безпліддя.

Частота ускладнень вище у літніх чоловіків і тих, хто має урологічні захворювання.

Діагностика епідидиміту

Лікар визначає епідидиміт на підставі наявних симптомів, особливо якщо раніше діагностувалося запалення уретри або сечовивідних шляхів.

Під час огляду лікар-уролог або андролог оглядає мошонку. Обережно пальпуючи її, досліджує вміст, оцінює розмір, форму і болючість яєчок, придатків яєчка та сім'яних канатиків. Якщо виникає підозра на запалення уретри, лікар оцінює її отвір та наявність виділень. При підозрі на запалення простати досліджує її через пряму кишку пальцем. У більшості випадків для діагностики епідидиміту досить збору анамнезу і медичного обстеження.

З лабораторних досліджень на перше місце виходить загальний аналіз сечі. Якщо лейкоцити, бактерії та плоский епітелій присутні в сечі в підвищеній кількості, то разом з клінічними симптомами це може вказувати на активне запалення, викликане мікроорганізмами. Мікробіологічний аналіз сечі дозволяє точно ідентифікувати патогенний мікроорганізм і визначити, які препарати здатні з ним боротися.

При постановці діагнозу дуже важливо виключити перекрут яєчка, де клінічна картина схожа з епідидимітом.

Лікар може також призначити УЗД мошонки, щоб виключити серйозні захворювання, наприклад: пухлину в яєчку або абсцес в мошонці. Інструментальна діагностика епідидиміту включає також МРТ для максимального оцінювання патологічного процесу.

Лікування епідидиміту

Захворювання може погіршити фертильність і навіть призвести до безпліддя, тому лікування епідидиміту в домашніх умовах небезпечне. Пацієнту рекомендується використовувати місцеві методи для зняття набряку, безрецептурні знеболювальні або фізіотерапію, однак тільки після консультації з лікарем.

Під час лікування мошонка повинна бути іммобілізована й підтримуватися, тому рекомендується відпочивати, переважно лежати в ліжку, і носити тісну спідню білизну під час активності.

В період лікування епідидиміту застосовується антибактеріальна терапія. Якщо патологія викликана захворюванням, яке передається статевим шляхом, або запаленням сечовивідних шляхів, антибіотик використовується той же, що і в разі основного захворювання.

Біль і набряк зменшуються за допомогою знеболювальних та протизапальних препаратів. Хронічний епідидиміт вимагає лікування до 8 тижнів і не завжди повністю виліковується.

Операції при епідидиміті

Якщо виникає ускладнення у вигляді абсцесу, може знадобитися хірургічне лікування і навіть видалення придатка яєчка або всього яєчка. Але видалення загрожує тільки в разі важкого гнійного запалення, яке не піддається іншим методам лікування.

У разі інфекції з системними симптомами потрібно розглянути можливість госпіталізації та оперативного втручання. Видалення яєчок може бути також призначене при наявності сильного болю, який не піддається лікуванню.

Хід процедури видалення придатка яєчка:

• Процедура проводиться чоловікам з епідидимітом, орхітом або з обома діагнозами.
• Епідидимісектомія проводиться під місцевою анестезією.
• Операція полягає у видаленні фрагмента придатка яєчка, в якому розвинулося запалення. У мошонці робиться розріз, щоб дістатися до придатка яєчка, а двосторонні сім'явивідні протоки перев'язуються, щоб запобігти витоку сперми.

Операції при епідидиміті показані також чоловікам, які перенесли хірургічне втручання на простаті. Після операції біль зазвичай триває від 24 до 72 годин, однак для повного одужання може знадобитися кілька тижнів. Більшість пацієнтів скаржаться на хворобливість, припухлість і синці, які зазвичай проходять через 2 тижні. Найчастіше використовуються пакети з льодом, щоб прискорити процес загоєння. Пацієнт може приймати протизапальні таблетки.

Контроль вилікування

Гострий епідидиміт, викликаний інфекцією, майже завжди повністю виліковується, якщо пацієнт приймає необхідний антибіотик в правильно розрахованій дозі та стільки часу, скільки рекомендує лікар. Якщо причиною хвороби стала інфекція, що передається статевим шляхом, то партнери також повинні пройти відповідне лікування.

Захворювання з хронічним перебігом необхідно лікувати протягом 6–8 тижнів, і повне лікування не завжди досягається.

Лікар-уролог, зазвичай, призначає контрольний візит через 14 днів, щоб провести оцінку ефективності призначених процедур і, за необхідності, відкоригувати лікування. Якщо симптоматика повністю не зникла, будуть потрібні додаткові методи діагностики сечостатевої системи.

Профілактика епідидиміту

Щоб не захворіти на епідидиміт, необхідно дотримуватися правил безпечного сексу. Застосування презерватива завжди виправдано, і від інфікування захищені в цьому випадку обидва партнери. Ризик виникнення захворювання зростає при великій кількості партнерів або нерозбірливості у зв'язках.

Не існує ефективного способу запобігти вірусному паротиту, що провокує запальний процес придатків яєчок. Єдиний метод профілактики епідидиміту в такій ситуації — імунізація від паротиту. Важливо стежити за своїм здоров'ям і відвідувати лікаря після перенесених інфекцій сечостатевої системи. Своєчасна здача аналізів дозволить уникнути хвороби та її ускладнень.

Поради та рекомендації

Після діагностики гострого епідидиміту головним завданням лікаря і пацієнта стає запобігання розвиткові хронічної стадії та можливих ускладнень.

Стаття носить інформаційно-ознайомлювальний характер. Будь ласка, пам'ятайте: самолікування може нашкодити вашому здоров'ю.