Чим небезпечний поліомієліт?

Поліомієліт – це висококонтагіозне захворювання, що викликається вірусом поліомієліту, який вражає тканини сірої речовини спинного мозку та призводить до різних патологій нервової системи та розвитку загальної інтоксикації. У медичній літературі можна зустріти й іншу назву цього небезпечного захворювання – "дитячий спинномозковий параліч". Однак, цей термін рідко вживається фахівцями, оскільки інфекція може вражати не тільки дітей, а й дорослих.

Поширеність поліовірусу

При тяжкому перебігу поліомієліт стає причиною інвалідизації через важкі паралічі й парези або смерті. Саме тому, уряди багатьох країн проводили глобальну боротьбу з цією інфекцією. Ця робота істотно скоротила кількість хворих, однак і зараз це вірусне захворювання все ще дає про себе знати спалахами (наприклад, в Нігерії, Сирії, Конго, Афганістані та Пакистані). Часом поліовірус не зважає на кордони та потрапляє разом з недостатньо пролікованими туристами, носіями й забрудненими вантажами в інші держави. Для кращого відстеження спалахів інфекції, ВООЗ регулярно публікує дані про виявлення поліовірусу в зовнішньому середовищі та випадки зараження.

Класифікація

Поліомієліт може протікати гладко і негладко. При негладкому клінічному перебігу у хворого виникають загострення існуючих хронічних патологій, ускладнення або додатково нашаровується вторинна інфекція. Ці фактори погіршують стан інфікованого.

Для оцінки критеріїв тяжкості поліомієліту, лікарі орієнтуються на ступінь вираженості рухових порушень та загальної інтоксикації. По тяжкості інфекція може переноситися в легкій, середній та тяжкій формах.

За типом ураження виділяють наступні форми:

• типові (з ураженнями тканин нервової системи) – непаралітична (або менінгеальна) та паралітична (бульбарна, спінальна, понтинна та змішана);
• атипові (без поразок нервової системи) – інапарантна та абортивна форма (або мала хвороба).

Паралітична форма

При її спінальному різновиді у хворого уражаються тканини шийного, грудного та поперекового відділу спинного мозку. Місце локалізації пошкодження тканин ЦНС та визначає симптоматику і тяжкість перебігу поліомієліту. Особливо небезпечне порушення іннервації м'язів діафрагми, яке може викликати важкі порушення в функції дихання.

Після розвитку ознак загальної інтоксикації, у пацієнта виникають паралічі різних груп м'язів. Через пошкодження сірої речовини найчастіше відбувається порушення іннервації таких м'язів ніг: згиначів і розгиначів стопи, чотириглавих і привідних м'язів. На руках зазвичай блокується нормальна робота триглавих, дельтоподібних м'язів та супінаторів передпліччя.

При бульбарному різновиді відбувається ураження тканин ядер черепних нервів у стовбурі мозку, а при понтинній – ядра лицьового нерва. У першому випадку у хворих з'являються ознаки порушення акту ковтання, вимови та інших характеристик голосу. У випадках з понтинними ураженнями виникає параліч мімічних м'язів. При поєднаних варіантах (або бульбоспінальній, понтоспінальній, понтобульбоспінальній формі) у пацієнтів виявляються комбінації симптомів.

Непаралітична форма

Менінгеальна форма поліомієліту не супроводжується паралічами. При її розвитку у хворого виникають прояви серозного менінгіту: головний біль, блювота, затьмарення свідомості, лихоманка та ін.

Атипові форми

У хворих з абортивними формами захворювання проявляється нехарактерними симптомами: лихоманкою, нежиттю, почервонінням горла, загальною слабкістю, розладами травлення та ін. Ці випадки можуть прийматися за ГРЗ або інфекції верхніх дихальних шляхів, і така помилка вважається найбільш небезпечною в плані ймовірності несвоєчасного початку лікування та відсутності ізоляції носія вірусу.

Інапарантна форма ніяк не проявляється і хворий не стає джерелом інфекції. За такого перебігу вірус знаходиться в кишківнику, але не проявляє себе та не виділяється назовні.

Етіологія захворювання

Основні причини поліомієліту – зараження одним з серотипів поліовірусу (Poliovirus hominis). Вірус поліомієліту відноситься до сімейства Picornaviridae і роду Enterovirus.

Існує 3 серотипи збудника захворювання:

• I (Брунгільда) – виділений від інфікованої мавпи з такою кличкою;
• II (Лансінг) – виділений в містечку Лансінг;
• III (Леон) – виділений від хворого хлопчика Маклеона.

I серотип зустрічається найчастіше. II штам був повністю знищений, а про випадки зараження III типом немає повідомлень з 2012 року.

Збудник добре переносить заморожування, довго зберігається у воді та фекаліях, не руйнується в травній системі. Під впливом висушування, температур 100 та більше градусів або ультрафіолету відразу ж гине. При температурі 50 градусів гине через півгодини.

Шляхи зараження

Вірусом поліомієліту можна заразитися при контакті з хворим або вірусоносієм з безсимптомним перебігом інфекції. Особливо висока ймовірність зараження присутня при тісному контакті. Оскільки поліовірус добре зберігається у зовнішньому середовищі, можливе зараження через забруднені випорожненнями хворих руки, предмети або їжу. Переносниками інфекції можуть бути мухи та інші комахи.

Найчастіше спалахи поліомієліту відбуваються в літньо-осінні місяці. Поліовірусом зазвичай заражаються діти від 6 місяців до 5 років, а малюки на перших 2-3 місяцях життя хворіють вкрай рідко, оскільки отримують під час внутрішньоутробного розвитку імунітет від матері. Підлітки та дорослі хворіють рідше.

Патогенез

Після потрапляння в організм збудник активно розмножується в мигдалинах, лімфовузлах і кишківнику. Поліовірус потрапляє в кров та може вражати тканини нервової системи. Такий розвиток хвороби відбувається приблизно у 1% інфікованих, і інфекція протікає безсимптомно та може виявлятися тільки після проведення аналізів. У рідкісних випадках збудник викликає ураження міокарда. Найчастіше зараження призводить до розвитку непаралітичних форм поліомієліту або носіння вірусу.

Після завершення гострого періоду ділянки уражень нервової системи заростають гліозною тканиною та розмір спинного мозку зменшується. М'язи, в яких була порушена іннервація, стають атрофічними. Якщо пошкодження мали односторонній характер, то спинний мозок стає асиметричним. Після одужання у людини розвивається стійкий імунітет до певного вірусу.

Клінічні прояви

У більшості випадків, симптомів поліомієліту немає. Приблизно у 1% хворих захворювання протікає в одній з форм, які проявляються клінічно. Після зараження, ознаки поліомієліту виникають через 3-35 (зазвичай 9-11) днів.

Тяжкість та варіабельність симптоматики залежить і від вираженості уражень тканин спинного мозку. Наприклад, при загибелі третини або чверті нервових клітин виникають парези (неповне припинення рухових функцій м'язів), а при залученні в патологічний процес не менше чверті клітинного складу симптомами поліомієліту стають повні паралічі.

Особливості захворювання у дітей

Поліомієліт у дітей частіше виявляється після перших 6 місяців життя та до 5 років зазвичай у тих, кому не проводилася вакцинація. Більш важко він протікає в осіб з груп ризику. Імовірність наслідків цієї інфекції та летальності вище у більш дорослих дітей і пацієнтів з обтяженим анамнезом (ВІЛ, супутні захворювання ЦНС та ін.).

Ускладнення

Менінгеальна та абортивна форма інфекції зазвичай протікають без ускладнень. Розвитку важких наслідків поліомієліту сприяють такі чинники:

• фізична активність, що збігається з моментом ураження вірусом тканин ЦНС;
• збільшення віку;
• недавнє видалення мигдалин;
• порушення імунітету;
• період вагітності;
• недавнє виконання внутрішньом'язової ін'єкції.

Особливо часто ускладнення виникають при перенесенні спінальної форми інфекції. Деякі з них проходять з часом самостійно, інші – залишаються на все життя та можуть бути причиною інвалідизації. Дитина (або дорослий) може залишитися кульгавою, втратити рухову функціональність рук, ніг або страждати від проявів ураження лицьового нерва та черепно-мозкових нервів. Нерідко, через порушення ковтання, розвивається аспіраційна пневмонія. Через тривалий постільний режим можливий розвиток венозного тромбозу, застійного запалення легенів, ателектазів та інфекцій сечових шляхів.

При паралітичній формі повне одужання настає приблизно у 30% пацієнтів, залишкові паралічі – у 30%, легші наслідки – у 30%. Особливо тяжким наслідком поліомієліту є летальний результат, який відбувається в 10% випадків захворювання. Смерть може наступати при ураженнях життєво-важливих ділянок головного або спинного мозку. Прогноз летальності поліомієліту у дітей становить 4-6%, але збільшується для дорослих та дітей з вираженими стовбуровими порушеннями.

Діагностика

Діагностикою поліомієліту можуть займатися лікарі різних спеціалізацій. При першому зверненні запідозрити розвиток інфекції може педіатр або терапевт. Надалі, пацієнту призначаються консультації інфекціоніста (або дитячого інфекціоніста, якщо хворіє дитина), невролога.

Лабораторна та інструментальна діагностика поліомієліту може полягати в проведенні наступних досліджень:

• клінічного аналізу крові;
• люмбальної пункції з аналізом спинномозкової рідини;
• електроміографії;
• МРТ;
• специфічних аналізів для виявлення вірусу: вірусологічного дослідження ліквору або фекалій, експрес-тесту фекалій або ліквору за методом ІФА, серологічного аналізу крові або ліквору.

Деякі аналізи та обстеження при поліомієліті проводяться кілька разів.

Лікування

Лікуванням поліомієліту займається інфекціоніст. При розвитку наслідків або ускладненому перебігу, для допомоги хворому залучається невролог (або дитячий невролог, якщо хворіє дитина).

Госпіталізація при цьому захворюванні є обов'язковою в будь-яких випадках. У гострому періоді (2-3 тижні) хворий повинен дотримуватися постільного режиму. Після повного одужання рекомендовано гуляти на вулиці, поступово розширюючи активність. При високому ризику ускладнень постільний режим повинен бути більш тривалим та суворим. Тривалість цього періоду краще уточнити у лікаря.

Специфічних противірусних препаратів для боротьби з поліовірусом немає. Лікування поліомієліту полягає в симптоматичній терапії. При необхідності, пацієнту в гострому періоді проводять аплікації з озокеритом та парафіном, компреси на область рук і ніг, що зігрівають, призначають прийом знеболювальних, жарознижувальних. Іноді рекомендуються рекомбінантні інтерферони в таблетках або свічках, сечогінні засоби для усунення підвищеного внутрішньочерепного тиску. Після купірування гострих проявів, призначаються спеціальні препарати для поліпшення нервово-м'язової провідності. При розвитку паралічу дихальних м'язів необхідно підключення до апарату ШВЛ в палаті реанімації.

Після лікування поліомієліту, що протікає у важкій формі або з ускладненнями, хворому приблизно через 4-6 тижнів хвороби призначається курс реабілітації. Він полягає в проведенні процедур фізіотерапії, масажу та ЛФК. В особливо важких випадках може бути рекомендоване спостереження в ортопеда або хірургічне лікування. Підтримувальний результат реабілітації досягається за допомогою санаторно-курортного лікування.

Народні засоби для лікування цієї інфекції неефективні. Однак, деякі рецепти можуть застосовуватися після консультації з лікарем в якості симптоматичної терапії.

Контроль вилікування

Заразним хворий вважається з інкубаційного періоду та протягом 3-6 тижнів після появи перших симптомів. У зіві вірус присутній 7-14 днів після появи перших ознак інфекції, а в фекаліях - 3-6 тижнів. Для контролю вилікування може виконуватися один зі специфічних аналізів для виявлення поліовірусу: вірусологічне дослідження фекалій, ІФА експрес-тест фекалій, серологічний аналіз крові.

Профілактика розвитку та прогресування ускладнень полягає в дотриманні всіх рекомендацій лікаря.

Вакцинація

Проведення щеплення призначає педіатр. Вакцинація є обов'язковою та проводиться в першому півріччі життя дитини.

Щеплення від поліомієліту може виконуватися за допомогою оральної поліовакцини (ОПВ), до складу якої входять "ослаблені живі" збудники, або інактивованого препарату з "убитих" вірусів. Вона вводиться в три прийоми: 1-а доза призначається дітям через 2 місяці після народження, 2-а та 3-я – з інтервалом у 8 тижнів (тобто, у віці 4 і 6 місяців).

Перші два щеплення виконують за допомогою інактивованої вакцини. Вона вводиться у вигляді ін'єкції в м'яз. Третя доза вводиться у вигляді ОПВ. Її капають на язик, не допускаючи випльовування.

Ревакцинація виконується "живими" вакцинами в віці 18 місяців, 6 та 14 років. Всі щеплення від поліомієліту можуть поєднуватися з іншими (крім БЦЖ) плановими вакцинаціями.

При нежитю та інших відхиленнях в стані здоров'я імунізація не проводиться. У таких випадках її проведення відкладається на 2-4 тижні. Протипоказання до вакцинації визначаються тільки лікарем.

Дорослим зазвичай не роблять щеплення. Однак, ОПВ призначається не щепленим, які їдуть в епіднебезпечні зони. Вакцинація полягає у виконанні 2 доз, що вводяться з проміжком 4-8 тижнів та 3-ї дози через 6-12 місяців, або проведенні хоча б одного щеплення перед подорожжю.

Всім дітям до 7 років, які контактували з поліомієлітом, проводиться екстрена вакцинація. Щеплення робиться одноразово, незалежно від того, як проводилася імунізація раніше, але від моменту останньої повинно пройти не менше 6 тижнів.

Стаття носить інформаційно-ознайомлювальний характер. Будь ласка, пам'ятайте: самолікування може нашкодити вашому здоров'ю.

Джерела

• Центр Громадського здоров'я МОЗ України
• Міністерство Охорони Здоров'я України
• Національна Академія медичних наук України