Кліщовий енцефаліт: лікування та профілактика

Кліщовий енцефаліт – це природно-осередкова вірусна інфекція: хвороба, яка є спільною для людини та представників тваринного світу, збудник передається від тварин до людини. Інфекції властивий гострий перебіг – лихоманка, інтоксикаційний синдром, виражені ураження центральної нервової системи (ЦНС). Зокрема, при кліщовому енцефаліті можливий негативний вплив на сіру речовину головного мозку, а також оболонки головного і/ або спинного мозку. Назви-аналоги смертельно небезпечної інфекції (використовуються набагато рідше, ніж основна) – весняно-літній і центральноєвропейський кліщовий енцефаліти.

Класифікація кліщового енцефаліту

Загальноприйнятої міжнародної класифікації у захворювання – немає.

Але, в медицині існує досить складний класифікатор кліщового енцефаліту, яким користуються лікарі при формулюванні діагнозу. Лікарський класифікатор кліщового енцефаліту поділяє хворобу за:

• формою захворювання (субклінічна, гарячкова, менінгеальна, менінгоенцефалітична, поліомієлітна, полірадікулоневритична);
• фазами патологічного процесу (початкова, фаза неврологічних розладів, результат);
• ступенями тяжкості (легка, середньої важкості, важка форми);
• характером (гострий, двохвильовий, хронічний перебіг).

Однак, цей класифікатор не включає найбільш важкі форми кліщового енцефаліту, які проходять з серйозними ураженнями стовбурових структур мозку і багаторівневим ураженням ЦНС.

Форми кліщового енцефаліту, що мають типову клініку, підрозділяють на неосередкові (гарячкова, менінгеальна) і осередкові (всі інші). При цьому, у кліщового енцефаліту, як і у будь-якої іншої інфекції, зустрічаються приховані форми. Можливо тривале носійство вірусу людиною. Тому, навіть за відсутності симптомів, коли лабораторія підтвердила, що кліщ був заражений, слід пройти обстеження і/ або профілактичну протиенцефалітну терапію.

Також, існує окрема класифікація хронічної форми.

Класифікатор хронічного кліщового енцефаліту поділяє хворобу за:

• формою (гіперкінетична, аміотрофічна, рідко зустрічаються синдроми, які не можна віднести до перших двох форм);
• ступенем тяжкості (легка, середня, важка; друга і третя група – це інвалідність різного ступеня);
• часом виникнення хроніки (ініціальний, ранній, пізній, спонтанний прогредієнтні кліщові енцефаліти);
• характером перебігу (рецидивний, безперервно прогресуючий, абортивний);
• стадією (початкова, прогресуюча, стабілізація, термінальна).

Етіологія захворювання

Вірус кліщового енцефаліту є нейротропним і РНК-вмісним. Він входить в групу арбовірусів – віруси, переносниками яких є членистоногі. В даному випадку, основний переносник і резервуар інфекції – іксодовий кліщ.

Збудник кліщового енцефаліту тривалий час зберігає вірулентність при низьких температурах, але швидко втрачає властивості при високих температурах, під впливом дезінфектантів і УФ-випромінювання.

Традиційні зони поширення кліщів – ліс, лісостеп, тінисті, трав'янисті місця, в т.ч. парки, лісопарки тощо.

Основна причина кліщового енцефаліту у людини – зараження вірусом від інфікованого іксодового кліща або через молоко носіїв вірусу.

Сезонність кліщового енцефаліту відповідає активності кліщів – весна і літо, рідко – є можливість укусу в другій половині теплої зими.

Як можна заразитися?

Кліщовий енцефаліт має 2 механізми передачі:

• трансмісивний шлях (найчастіше, це – присмоктування/ укус кліща);
• дуже рідко – аліментарний (вживання в їжу сирого молока кіз і корів, які є носіями вірусу).

Самі іксодові кліщі заражаються інфекцією від деяких видів теплокровних диких і домашніх тварин і птахів (всього існує близько 130 видів представників фауни, що можуть стати резервуарами вірусу).

Передача від людини до людини – виключена.

Механізм виникнення і розвитку хвороби

Інкубаційний період вірусу кліщового енцефаліту – від 7 до 14 днів.

Людина може заразитися після укусу інфікованим кліщем.

Тому, так важливо, якщо ви знайшли на своєму тілі або на тілі дитини кліща, що присмоктався, звернутися до медичного закладу для акуратного видалення кліща, правильної обробки місця укусу та подальшої відправки кліща на інфекційний скринінг. Також, в клініці МЕДІКОМ ви зможете отримати грамотну консультацію інфекціоніста і дитячого інфекціоніста за своїми подальшими діями (спостереження за місцем укусу і своїм самопочуттям, необхідність проходження лабораторної діагностики тощо).

Також, зараження від кліща можливо і не через укус. Для інфікування кліщовим енцефалітом досить потрапляння біологічних рідин зараженого кліща в рану або на слизові оболонки людини. Це може статися при розчухах, роздавлюванні кліща руками тощо.

Первинне відтворення вірусу відбувається в макрофагах. Саме на клітинах, які призначені для поглинання і перетравлення чужорідних або шкідливих для організму людини частинок, відбувається збільшення концентрації вірусу, захоплення зовнішнього матеріалу кліткою і "роздягання" РНК.

Наступний етап зараження – реплікація рибонуклеїнової кислоти та білків зовнішньої оболонки вірусу, наслідком чого є формування зрілих віріонів з подальшим їх накопиченням у везикули, які транспортуються до зовнішньої клітинної мембрани та залишають клітину.

Так настає період вірусемії (потрапляння вірусу в кровотік), при якому вторинне відтворення вірусу відбувається в регіонарних лімфатичних вузлах, печінці, селезінці, ендотелії судин. Після чого, вірус кліщового енцефаліту потрапляє в спинний мозок, мозочок і м'яку мозкову оболонку.

Перебіг кліщового енцефаліту достатньо важкий, він може призвести до різних наслідків – неврологічні та психіатричні ускладнення, інвалідизація і, при найбільш несприятливому сценарії розвитку хвороби, навіть смерть інфікованої людини.

Тяжкість перебігу кліщового енцефаліту залежить від віку хворого. У людей старше 40 років вірогідність значного ураження головного мозку набагато вища, ніж у дітей та молоді. А люди від 60 років знаходяться в особливій групі ризику, оскільки саме на них припадає максимальний рівень летальності.

Симптоми кліщового енцефаліту

З можливими симптомами кліщового енцефаліту краще ознайомитися одразу після укусу кліща, до їх вираженого прояву.

Незважаючи на те, що середнім періодом для інкубації захворювання вважається період від 7 до 14 днів, перші симптоми кліщового енцефаліту цілком можуть з'явитися на часовому відрізку від 1 до 30 днів після укусу.

Найбільш ранні ознаки кліщового енцефаліту:

• головний біль (з ростом інтенсивності);
• підвищення температури тіла до 39°C;
• нудота;
• блювання;
• порушення сну (точніше, його відсутність).

Симптоми представлені в тій черговості, в якій найбільш часто проявляються.

Також, у хворих енцефалітом спостерігається слабкість, небажання рухатися, гіперемія входу з ротової порожнини в глотку, шкіри обличчя, почервоніння судин склер і кон'юнктив. Місце укусу кліща може позначитися сильним почервонінням (ще такий симптом називають еритемою).

При прогресуванні кліщового енцефаліту, при більш важких формах і стадіях, хворий може відчувати як окремі, так і комбіновані ознаки ураження ЦНС, а також серцево-судинної та дихальної систем. Крім того, захворювання може супроводжуватися індивідуальною симптоматикою, яка залежить від загального стану і віку зараженого.

Ці наслідки кліщового енцефаліту дуже часто призводять до інвалідизації людини, в гіршому випадку – до смерті.

Діагностика

Діагностика кліщового енцефаліту включає:

• складання анамнезу (опитування пацієнта за скаргами, збір даних про його перебування в ендемічних районах, інформації про вакцинацію та можливості контакту з біологічними рідинами кліща тощо);
• фізикальне обстеження (зовнішній огляд, оцінка неврологічного статусу, координаторної сфери, вищих мозкових функцій та ін.);
• лабораторні аналізи (дослідження ліквору, серологія (ІФА), ПЛР – саме цей метод виділяється вірусологами як найбільш вірогідний, оскільки може виявити як рибонуклеїнову кислоту вірусу кліщового енцефаліту, так і антигени в крові та лікворі);
• інструментальну діагностику (ЕЕГ, комп'ютерна томографія або магнітно-резонансна томографія головного мозку).

Також, лікуючим лікарем проводиться диференціальна діагностика захворювання з такими патологічними процесами як:

• органічні захворювання центральної нервової системи, які не супроводжуються запаленнями спинного і головного мозку, а також м'яких мозкових оболонок;
• інфекційні та неінфекційні захворювання, не пов'язані з органічними ураженнями мозку;
• ін. хвороби, збудник яких передається від тварин до людини трансмісивним шляхом;
• менінгіти, енцефаліти й ураження спинного мозку іншого походження.

Також, при діагностиці кліщового енцефаліту лікар-інфекціоніст обов'язково враховує, навіть за відсутності відомостей про укус кліща, можливість перебування пацієнта в ендемічних районах, відповідність сезону початку захворювання активності кліщів, вживання в їжу сирого козячого і коров'ячого молока.

Лікувальні заходи

Лікування кліщового енцефаліту передбачає 2 типи терапії:

• етіотропне лікування;
• патогенетичне лікування.

Також, в деяких країнах проти цієї інфекції використовують симптоматичне лікування – жарознижуючі та знеболюючі препарати.

Етіотропне лікування – терапія, спрямована на усунення причини розвитку патологічного стану, тобто безпосередньо на вірус. Вона полягає у введенні специфічного протикліщового імуноглобуліну і використанні на ранніх етапах захворювання (для профілактики) – противірусних препаратів, інтерферону, індукторів інтерферону.

Патогенетичне лікування кліщового енцефаліту – це комплекс заходів, який включає в себе дезінтоксикаційну, антиоксидантну і дегрітаційну терапії, глюкокортикоїди, нестероїдні протизапальні препарати, нейропротектори, а також препарати, що покращують функцію транспорту біологічних рідин на тканинному рівні та мозковий кровообіг тощо.

Реабілітаційний період

Реабілітація після кліщового енцефаліту особливо важлива, якщо захворювання проходило в поліомієлітній формі. Зазвичай вона включає в себе лікувальну фізкультуру, своєчасний перехід від інтубаційної трубки до трахеостомії (не пізніше сьомого дня), пасивну гімнастику, масаж паралізованої мускулатури, а в міру відновлення (за показаннями) – застосовують електростимуляцію, препарати на основі ліпоєвої кислоти, лікарські засоби, що гальмують активність холінестерази (ферменту, який розщеплює ацетилхолін – речовина, яка передає збудження в нервовій системі), і більш інтенсивну гімнастику.

Контроль виліковності

Всі перехворілі кліщовим енцефалітом повинні пройти диспансерне спостереження тривалістю від 1 року і більше. Періодичність візитів до медичного закладу, додаткові методи дослідження, лікувальні та відновлювальні заходи визначає лікар-невропатолог та інші фахівці, керуючись клінічними показниками здоров'я пацієнта.

Профілактика і вакцинація

Найбільш дієва профілактика – щеплення від кліщового енцефаліту. В Україні воно не входить до переліку обов'язкової імунізації, але, тим не менш, вже давно перестало бути вакцинацією для поїздок за кордон. Зараз, іксодовий кліщ все частіше зустрічається в межах міста і може вкусити вас, навіть в паркових зонах столиці.

Неспецифічні способи профілактики кліщового енцефаліту в основному спрямовані на попередження укусу кліщів або, якщо цього не вдалося уникнути, раннє виявлення і видалення іксодових кліщів з-під шкіри.

Профілактика кліщового енцефаліту:

1. Уникайте місць проживання кліщів, особливо в сезон їх активності.
2. Застосовуйте репеленти, які містять діетілтолуамід і перметрин.
3. У походи потрібно надягати закритий одяг, волосся ховати під головним убором/ косинкою (краще, якщо всі ваші речі будуть світлими – так набагато простіше виявити кліща до його проникнення під шкіру).
4. Під час і після походу/ прогулянки уважно огляньте весь одяг і тіло (краще скористатися сторонньою допомогою, оскільки спину і голову вам не вдасться ретельно оглянути самостійно, навіть за допомогою дзеркала).
5. Одяг після походів в місця, де можуть мешкати кліщі, потрібно випрати в гарячій воді (на ньому можуть бути личинки членистоногих).
6. Якщо ви виявили на своєму тілі кліща, що вже проник під шкіру, його потрібно без зволікань видалити самостійно або звернутися за кваліфікованою допомогою до найближчого медичного закладу (другий варіант є більш прийнятним, оскільки при "домашньому" видаленні кліщів його частина може залишитися під шкірою).
7. Якщо ви гуляли "на природі" (в т.ч. в парку, на присадибній ділянці тощо) з собакою, то її теж потрібно уважно оглянути.

Стаття носить інформаційно-ознайомлювальний характер. Будь ласка, пам'ятайте: самолікування може нашкодити вашому здоров'ю.

Джерела

• Today on Medscape
• Centers for Disease Control and Preventions
• Національна Академія медичних наук України