Постхолецистектомічний синдром (ПХЕС)

Якщо після видалення жовчного міхура продовжує боліти в боці, варто звернутися до лікаря. Це може бути функціональний розлад після холецистектомії, схильний до посилення. Постхолецистектомічний синдром — це цілий симптомокомплекс, здатний проявитися як одразу після хірургічного втручання, так і через тривалий час. У будь-якому випадку хворому потрібне комплексне обстеження, лікування ПХЕС, клінічні рекомендації грамотного спеціаліста та дієта.

У клініці МЕДІКОМ можна отримати консультацію у кваліфікованого лікаря. Пацієнтам забезпечується фізичний та психологічний комфорт, надійний результат терапії та першокласний медичний сервіс.

Крім того, постхолецистектомічний синдром можна систематизувати за симптоматикою, причинами формування ПХЕС (функціональними, органічними) та за механізмом утворення. Розрізняють:

• недіагностовану патологію;
• подальший розвиток запалення;
• патологію жовчних шляхів;
• ятрогенне пошкодження.

Вираженість симптомів ПХЕС варіюється залежно від занедбаності патологічного процесу, загального стану здоров'я та супутніх порушень (у разі їхньої наявності).

Причини постхолецистектомічного синдрому

Основні причини ПХЕС пов'язані з втратою органу, що виконує низку функцій для забезпечення злагодженості роботи сфінктерної системи біліопанкреатодуоденальної зони. Відповідаючи на запитання «що таке постхолецистектомічний синдром», варто зазначити, що цей стан виникає після операції з видалення жовчного міхура на тлі:

• змін складу жовчі;
• дисфункції сфінктера Одді (СО);
• порушення відтоку жовчі;
• дисбіозу кишечника.

Істинний ПХЕС спричиняється порушенням відтоку жовчі. Серед причин постхолецистектомічного синдрому називають:

• помилки діагностики;
• хірургічні похибки під час видалення жовчного міхура;
• збої функцій органів ШКТ, що посилилися після холецистектомії;
• загострення хвороб гепатобіліарної системи після втрати жовчного.

Іноді відбувається маніфестація постхолецистектомічного синдрому під час вагітності. На розвиток стану також впливають такі фактори, як:

• дуоденогастральний рефлюкс;
• надмірне зростання бактеріальної мікрофлори;
• підвищений тиск у черевній порожнині, кишечнику;
• хронічна біліарна недостатність;
• дуоденальна гіпертензія.

Крім захворювань шлунково-кишкового тракту, причинами розвитку постхолецистектомічного синдрому можуть бути стеноз або камені в жовчних протоках, стенозуючий папіліт, подовження холедоху.

У будь-якому випадку, після холецистектомії організму потрібен час на адаптацію. Але адаптивно-компенсаторні можливості у пацієнтів неоднакові, тому майже у половин серед них після перенесеної операції розвивається ПХЕС. У деяких хворих видалення жовчного міхура компенсується дуже погано або адаптація зовсім не відбувається. Однак професійний супровід від кваліфікованих лікарів клініки МЕДІКОМ дає змогу суттєво покращити якість життя за допомогою ефективного лікування ускладнень після холецистектомії.

При больовому типі головним симптомом ПХЕС є біль. Локалізація больових відчуттів відрізняється залежно від форми патології:

• біліарна — у правому підребер'ї;
• жовчно-панкреатична — комплексні болі;
• панкреатична — від шлунка по верхній частині живота, оперізуючі.

При постхолецистектомічному синдромі скарги на характер і силу больового синдрому варіюються від тупого, приглушеного болю до гострого та ріжучого. Інтенсивність залежить від рівня порушення функцій сфінктера Одді.

При жовтяничному типі перебігу ПХЕС больовий синдром та диспепсія не виражені. Шкіра та склери періодично жовтіють, що може супроводжуватися підвищенням температури тіла, зміною кольору сечі та калу.

При атиповому типі постхолецистектомічного синдрому ознаки та клінічні прояви відсутні. Однак патологію можна визначити на УЗД (розширення холедоху 0,6 см і більше), а лабораторні аналізи покажуть високий рівень білірубіну, амілази та печінкових ферментів у крові.

При постхолецистектомічному синдромі призначають аналізи крові, що дають змогу визначити наявність запальних процесів. Якщо інформації недостатньо, застосовуються додаткові методи обстеження: ендоскопічна сонографія, панкреатохолангіографія ретроградна, манометрія сфінктера Одді та інші.

Також необхідно диференціювати больовий ПХЕС із захворюваннями дихальної системи, виразкою шлунка або кишечника. Для цього пацієнту призначають рентгенографію легень та шлунка.

Лікування постхолецистектомічного синдрому

У переважній більшості випадків лікування постхолецистектомічного синдрому консервативне. Зазвичай це комбінація медикаментозної терапії та дотримання дієти при постхолецистектомічному синдромі, підібраної індивідуально на консультації дієтолога.

Залежно від форми ПХЕС, призначають:

• препарати з жовчними кислотами;
• антацидні засоби для виведення надлишків жовчних кислот;
• ферменти (у разі потреби);
• гепатопротектори;
• спазмолітики.

При дисбіозі кишкової мікрофлори виписують антибіотики з подальшим курсом пробіотиків. При захворюванні також показано вітамінотерапію.

До оперативного втручання вдаються в поодиноких випадках. Зазвичай воно пов'язане з рецидивом каменеутворення та закупоркою жовчних проток. При постхолецистектомічному синдромі хірургічне лікування орієнтоване на відновлення прохідності проток та сфінктеропластику.

Профілактика постхолецистектомічного синдрому

Профілактичні заходи мають на меті ретельне обстеження перед операцією з видалення жовчного міхура. Щоби мінімізувати ризик того, що розвинеться постхолецистектомічний синдром, рекомендації лікаря обов'язкові для виконання. Якщо є всі показання до холецистектомії, краще не відкладати операцію. Це запобіжить безлічі ускладнень та більшості проявів ПХЕС. До загальної профілактики виокремлюють збалансоване харчування та здоровий спосіб життя.

Дієта при постхолецистектомічному синдромі

Лікувальне харчування при ПХЕС — такий самий важливий фактор, як і прийом ліків. Правильно складений раціон забезпечує щадне навантаження на ШКТ, дає змогу скоротити адаптаційний період після операції та уникнути постхолецистектомічного синдрому із загостренням стану.

Рекомендації для пацієнтів після холецистектомії:

• часте дрібне харчування (6–7 разів на день по 200 мл);
• обмеження: жири — 60 г, вуглеводи — 400 г, сіль — 10 г (у готову їжу);
• вживання варених, запечених, виготовлених на пару страв;
• відмова від гострих, кислих, жирних, копчених продуктів;
• обов'язкова термообробка рослинної їжі;
• складання меню із продуктів дієти номер 5;
• відмова від алкоголю та газованих напоїв;
• дотримання питного режиму.

Для пиття підходять киселі, неміцний чай, відвари ромашки та шипшини, компоти із сухофруктів.

Стаття носить інформаційно-ознайомлювальний характер. Будь ласка, пам'ятайте: самолікування може нашкодити вашому здоров'ю.

Джерела

• Українська Вікіпедія
• Medscape