Перші ознаки гаймориту

Гайморит – це багатовидове запалення гайморових пазух (верхньощелепних), що є формою синуситу і супроводжується підвищенням температури, рясною нежиттю, стомлюваністю пацієнта і відчуттям тиску на область носа, що не проходить. Захворювання є поширеною причиною звернення до ЛОР-фахівця.

Гайморит носить сезонний характер, загострення найчастіше спостерігається навесні й восени. При своєчасній грамотній діагностиці піддається консервативному лікуванню без хірургічного втручання.

Класифікація

Схема лікування гаймориту залежить від правильності діагностики. Підступність захворювання полягає в схожості симптомів з ринітом і алергією, хоча їх форми й причини принципово відрізняються один від одного.

Види гаймориту класифікуються за:

• розташуванням вогнища запалення (односторонній/ двосторонній/ фронтальний);
• характером перебігу захворювання (гострий, рецидивуючий, хронічний гайморит);
• етіологічними факторами (причини запалення гайморових пазух);
• формою гаймориту (катаральний або продуктивний).

Симптоматика гаймориту хронічної форми часто ідентична гострому виду гаймориту, що ускладнює постановку діагнозу. Періодичні загострення захворювання в результаті комплексного медикаментозного і фізіотерапевтичного лікування змінюються ремісіями.

Етіологія гаймориту

Причини гаймориту різноманітні. Симптоми загострюються:

• на тлі загального ослаблення імунітету;
• при проникненні інфекції в гайморові пазухи ззовні;
• при зараженні респіраторними захворюваннями (рідше – гострими інфекційними хворобами);
• при запаленні коренів молярів верхньої щелепи.

Розвитку запального процесу верхньощелепних пазух також сприяє наявність хронічних захворювань верхніх дихальних шляхів, аденоїдні розростання або негативний вплив навколишнього середовища.

Локальними ознаками гаймориту виступають:

• одностороння або двостороння ускладненість дихання (в залежності від форми захворювання);
• хворобливість і відчуття тиску в області пазух носа (можуть бути не локалізованими, віддавати в скроню або ямку ока), котрі підсилюються при нахилі вперед;
• рясні слизові або слизово-гнійні виділення з носа;
• виражена набряклість і припухлість обличчя в області очниць (згладжені носогубні складки);
• втрата гостроти нюху;
• почервоніння очей, зовні нагадує кон'юнктивіт.

Вираженими симптомами гаймориту хронічної форми є відчуття розпирання в області запаленої гайморової пазухи, яке супроводжується слизово-гнійними виділеннями, зниженням концентрації й працездатності, сухістю в роті (як наслідок, ускладнення носового дихання).

Діагностика

Стандартна діагностика гаймориту включає зіставлення симптоматики з результатами ряду лабораторних досліджень, призначених профільним фахівцем:

• візуальний огляд і оцінка стану пацієнта;
• рентгенографія придаткових пазух носа;
• рентген прямого типу для виявлення затемнень на знімку, що підтверджують наявність набряклості верхньощелепних пазух.

Якщо від пацієнта надходять скарги, які є нетиповими для клінічної картини гаймориту, лікар може скористатися іншими методами, що дозволяють диференціювати захворювання:

• КТ або МРТ (для виключення наявності пухлини);
• дослідження сечі та загального аналізу крові (для оцінки швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ) і перевірки на наявність бактеріальних інфекцій);
• фіброскопічна ендоскопія (для виявлення інфекцій грибкової природи);
• УЗД (для оцінки стану слизової);
• пункція верхньощелепної пазухи (для підтвердження наявності гнійного ексудату).

Для постановки правильного діагнозу і вибору схеми лікування гаймориту досить однієї з додаткових діагностичних процедур.

Методи лікування гаймориту

Традиційно лікування гаймориту проводиться:

• консервативно (включає медикаментозну терапію з призначенням антибіотиків і беспункціонних промивань носа антисептичними розчинами методом «зозулі»);
• хірургічними маніпуляціями.

Пацієнти, дізнавшись свій діагноз, розраховують обійтися лікуванням гаймориту без проколу. Це можливо не в кожному випадку. Пункція гайморової пазухи виконується при наявності в ній гною. Її проводять періодично разом з формуванням нового скупчення гнійного ексудату. Після процедури хворі відзначають поліпшення і відсутність виділень з носа.

Хірургічне лікування гаймориту

В окремих випадках лікар може призначити гайморотомію. Хірургічне втручання показане після 8 процедур проколів і рецидивуючих гнійних виділеннях. Його суть полягає у виконанні розрізу під губою з метою розкриття гайморової пазухи. В результаті операції видаляється запалена ділянка слизової, а додаткове сполучення з'єднує пазуху носа з порожниною рота.

Менш травматичним і більш сучасним способом лікування є ендоскопічна хірургія. Лікар вводить в ніс пацієнта ендоскоп, хірургічно розширюючи природні співустя пазухи. Далі виконується безболісне захоплення пошкодженої слизової безпосередньо в самій пазусі. Перевага цієї маніпуляції полягає в зниженні ризику розвитку ускладнень.

Лазеротерапія – ще одне сучасне досягнення медицини, що дозволяє перемогти гайморит за 8-10 сеансів. Лазерний промінь впливає на пошкоджену слизову оболонку пазухи, загоюючи її. Процедура безболісна для пацієнта.

Після купірування запального процесу і переходу захворювання в ремісію лікар призначає пацієнтові фізіотерапевтичні методи лікування, які сприяють закріпленню досягнутого результату.

Профілактика

Профілактика гаймориту носить індивідуальний характер і залежить від причини його появи. В цілому, вона полягає у виконанні основних правил здорового способу життя з метою зміцнення імунної системи, своєчасному очищенні носових проходів, відмові від шкідливих звичок.

Стаття носить інформаційно-ознайомлювальний характер. Будь ласка, пам'ятайте: самолікування може нашкодити вашому здоров'ю.

Джерела

• Mayo Clinic Health System
• Міністерство охорони здоров'я України
• Medscape