Рефлюкс-езофагіт: симптоми та лікування

Рефлюкс-езофагіт — це одна з форм гастроезофагеальної рефлюксної хвороби, при якій на фоні постійного рефлюксу шлункового та дуоденального вмісту у стравоході виникає запальний процес різного ступеня тяжкості, що призводить до розвитку поверхневого, ерозивного або виразкового езофагіту.

Хронічний перебіг ГЕРХ, який найчастіше призводить до запалення стінок стравоходу, виявляється приблизно у 45% пацієнтів. За відсутності належного лікування патологія може спричиняти розвиток небезпечних (зокрема онкологічних) ускладнень. Саме тому захворювання є однією з найактуальніших проблем гастроентерології. Якщо з'являється печія понад 2 рази на тиждень, необхідно обов'язково обстежитися у фахівця.

Класифікація 

Рефлюкс-езофагіт може протікати гостро або хронічно.

За характером уражень стінок стравоходу розрізняють кілька видів езофагіту:

• катаральний — із почервонінням слизової;
• набряковий — із почервонінням і набряком слизової;
• ерозивний — з ерозивним дефектом слизової;
• псевдомембранозний — фібринозний ексудат, що накопичився, не зрощений з підслизовим шаром стравоходу;
• ексфоліативний — фібринозний ексудат, що накопичився, зростається з підслизовим шаром стравоходу;
• геморагічний — запалення супроводжується крововиливом у стінку стравоходу;
• некротичний — запальний процес призводить до омертвіння тканин.
  
  

Для визначення тяжкості рефлюкс-езофагіту виділяють п'ять ступенів:

• 0 — зовнішні ознаки захворювання відсутні і виявляються тільки під час гістологічного аналізу;
• 1 — вище стравохідно-шлункового сфінктера виявляють один або більше осередків ураження з ознаками почервоніння або ексудатом;
• 2 — вогнища ураження зливаються, але не поширюються на всю окружність стравоходу;
• 3 — ерозивно-ексудативні вогнища охоплюють всю окружність стравоходу;
• 4 — присутні ознаки хронічного ураження слизової оболонки та їх ускладнень у вигляді пептичних виразок, стриктур і стравоходу Барретта.
  
  

Для класифікації рефлюкс-езофагіту під час проведення ендоскопічного дослідження виокремлюють кілька ступенів ураження стінок стравоходу:

• А — на слизовій присутнє одне або кілька вогнищ (ерозій або виразок) менше 5 мм, які обмежені межами складки слизової оболонки;
• В — виявляється одне або кілька вогнищ (ерозій або виразок) понад 5 мм, які обмежені межами складки;
• С — вогнище поширюється на дві або більше складок слизової оболонки, але уражає менше ніж 75 % окружності стравоходу;
• D — уражається понад 75 % окружності стравоходу.
  
  

При легкому перебігу рефлюкс-езофагіт добре піддається лікуванню, але небезпека його рецидивів залишається високою. Тому для лікування захворювання необхідна тривала медикаментозна терапія. У важких випадках приблизно у 10-20 % хворих розвивається таке небезпечне ускладнення, як стравохід Барретта, що істотно підвищує ймовірність аденокарциноми стравоходу. 

Патогенез

У здорових людей нижній сфінктер стравоходу, що являє собою циркулярне утворення з м'язів, завжди утримується у зімкнутому стані та не допускає зворотного надходження вмісту зі шлунку або дванадцятипалої кишки до стравоходу. При його недостатності отвір між шлунком і стравоходом легко відкривається або перебуває у відкритому стані. У підсумку шлунковий або дуоденальний вміст закидається до стравоходу і спричиняє подразнювальну дію на його слизову.

Постійний агресивний вплив на стравохідну стінку призводить до дистрофічних змін неороговілого багатошарового плоского епітелію слизової оболонки, утворення виразок та ерозій. У частини хворих порушення у будові слизової здатні призводити до формування циліндро-клітинної метаплазії, що виникає під час розвитку такого передракового стану, як стравохід Барретта.

Результат захворювання залежить від ступеня ураження стінок стравоходу та своєчасності лікування.

При ускладненому перебігу рефлюксу-езофагіту спостерігається дисфагія, яка спричиняється порушенням моторики або появою стриктур у просвіті стравоходу. У деяких хворих з'являється одинофагія – біль під час ковтання. Він виникає за грудиною або у міжлопатковій області та може віддавати у шию, нижню щелепу або лопатку. Іноді больові відчуття нагадують болі у серці при стенокардії, але вони завжди пов'язані із вживанням їжі, положенням тіла та усуваються прийомом антацидних препаратів. Ці симптоми можуть викликати страх перед прийомом їжі. У підсумку хворі їдять рідше і швидко худнуть.

У деяких хворих до симптомів рефлюкс-езофагіту приєднується кашель (аж до нападів задухи), що спричиняється подразненням соляною кислотою глотки і бронхів. У деяких випадках напади нічної задухи можуть означати початок розвитку бронхіальної астми, яка пов'язана з ГЕРХ.

Іноді на присутність рефлюкс-езофагіту вказує схильність до частих ларингітів, середніх отитів, бронхоспазмів і пневмоній. При розвитку стравохідної кровотечі у хворого може розвиватися анемія. У деяких пацієнтів через підвищену кислотність руйнується емаль зубів. При поєднанні захворювання з грижею стравохідного отвору діафрагми нерідко виявляється виражений кіфоз.

Особливості перебігу хвороби під час вагітності

Імовірність загострення або розвитку ГЕРХ під час гестації істотно підвищується, оскільки під впливом прогестерону розслабляються всі м'язи і нижній стравохідний сфінктер не є винятком. До нормального стану він повертається тільки у післяпологовому періоді. Під час вагітності істотно підвищується внутрішньочеревний тиск, що спричиняє зміщення внутрішніх органів збільшеною у розмірах маткою.

Приблизно у 55-70 % вагітних гастроезофагеальна рефлюксна хвороба не спричиняє розвиток рефлюксного езофагіту, і її симптоми легко усуваються. В інших випадках це захворювання призводить до гострих і віддалених наслідків і потребує обов'язкового лікування. Найчастіше рецидив або розвиток рефлюкс-езофагіту спостерігається у III триместрі, у I — тільки у 10 % пацієнток, у II — у 34 %.

У більшості випадків рефлюкс-езофагіт не спричиняє акушерських наслідків, але при його ускладненому перебігу у хворої може виникати анемія, що негативно позначається і на перебігу вагітності, і на здоров'ї майбутнього малюка. У рідкісних випадках на фоні зниженого через гестацію імунітету з'являється кандидозний або герпетичний езофагіт. Решта наслідків такі ж, як і при рефлюкс-езофагіті поза вагітністю.

При неможливості усунення проявів ГЕРХ немедикаментозними способами жінці призначається медикаментозна терапія. Препарати вибирають залежно від терміну гестації.

Особливості захворювання у дітей

ГЕРХ — часта педіатрична патологія ШКТ, яку виявляють приблизно у 17 % дітей. Вона однаково часто розвивається і у хлопчиків, і у дівчаток. З віком ймовірність її розвитку збільшується. Приблизно у 80 % випадків її виникнення пов'язане з бронхіальною астмою. Ускладнений перебіг ГЕРХ з проявами рефлюкс-езофагіту та його наслідками спостерігається у 30 % пацієнтів. У віддаленому періоді не виключається розвиток аденокарциноми стравоходу.

Симптоми рефлюкс-езофагіту у немовлят проявляються у вигляді частого зригування, блювоти (інколи з прожилками крові), недостатнього набору ваги та вередливості (при виникненні печії або болю). У рідкісних випадках у дитини виникає порушення дихання, аж до його зупинки і раптової смерті. У дітей старшого віку ознаки захворювання такі самі, як і у дорослих.

Тактика лікування захворювання визначається тяжкістю клінічного випадку. Дітям до року рекомендується постуральна терапія — годування під кутом 50-60 градусів, підведене положення голови і верхньої частини тулуба під час сну і у положенні лежачи, а також годування спеціальними антирефлюксними сумішами. 

Обсяг обстеження залежить від клінічного випадку.

При необхідності пацієнту призначається консультація отоларинголога, пульмонолога, гематолога, хірурга, онколога.

Профілактика

Профілактика рефлюкс-езофагіту полягає у дотриманні принципів здорового способу життя і правильного харчування, виключення факторів ризику та своєчасному лікуванні захворювань, які можуть сприяти розвитку ГЕРХ і езофагіту.

Стаття носить інформаційно-ознайомлювальний характер. Будь ласка, пам'ятайте: самолікування може нашкодити вашому здоров'ю.