Що таке ентероколіт?

Ентероколіт — це група захворювань тонкого і товстого відділів кишечника запально-дистрофічного характеру. Поряд з дистрофічними змінами можуть спостерігатися дегенеративні та атрофічні зміни.

Серйозною патологією новонародженого є некротичний ентероколіт — запальне захворювання кишечника, яке часто ускладнюється перфорацією кишечника, перитонітом і може мати летальний результат.

Класифікація

Всі ентероколіти підрозділяються на 2 великі групи:

• за перебігом захворювання — гострі й хронічні;
• за етіологічним фактором — інфекційні та неінфекційні.

Інфекційні ентероколіти включають: вірусні, бактеріальні, паразитарні ентероколіти, а також захворювання, що викликаються найпростішими організмами.

Неінфекційний ентероколіт може мати різну природу походження.

Клінічна класифікація неінфекційного коліту включає:

• первинні порушення травлення і всмоктування в кишечнику;
• запальні й дистрофічні патології кишечника (неспецифічний ентерит, еозинофільний гастроентерит, синдром ексудативної ентеропатії, неспецифічний виразковий коліт, хвороба Крона та ін.);
• патології кишечника при імунодефіцитних станах;
• функціональні хвороби кишечника;
• післяопераційні ураження кишечника;
• судинні патології кишечника;
• дивертикульоз товстої кишки;
• аномалії розвитку кишечника тощо.

За етіологією серед неспецифічних ентероколітів виділяють: медикаментозні, аліментарні, алергічні, токсичні, механічні, паразитарні, вторинні.

Етіологія і патогенез

До розвитку ентероколіту у дітей і дорослих можуть призвести як зовнішні, так і внутрішні чинники.

Причини ентероколіту:

• кишкові інфекції, викликані вірусами, бактеріями, найпростішими;
• порушення харчування (в тому числі, зловживання гострою, жирною, копченою їжею, недостатнє або надмірне харчування);
• харчові алергени;
• зловживання алкоголем;
• медикаментозні препарати (тривале вживання антибіотиків);
• кишкові гельмінтози;
• інтоксикація виробнича;
• радіаційні ураження.

У патогенезі захворювання провідну роль відіграє зміна основних функцій кишечника: секреторної (порушення пристінкового і порожнинного травлення), рухової функцій і кишкового всмоктування.

Причини некротичного ентероколіту у новонароджених на сьогоднішній день до кінця не з'ясовані.

При алергічному гастроентериті та коліті спостерігається зв'язок між гастроінтестинальними симптомами й прийомом деяких продуктів — молока, фруктів і овочів, зернових продуктів, горіхів, грибів тощо.

Ускладнення

При наявності точного діагнозу та правильно підібраної схеми лікування ризики розвитку ускладнень ентероколіту мінімальні. При запущеному перебігу захворювання, неадекватному лікуванні можливий розвиток несприятливих наслідків.

Гастроентеролог може призначити додаткові лабораторні дослідження: визначення антигену р24 ВІЛ, визначення в калі кальпротектина ІФА-методом, визначення в калі лактоферину, дослідження калу на гельмінти й найпростіші, дослідження біологічного матеріалу на гриби роду Кандида.

При необхідності проводяться консультації у вузьких спеціалістів — отоларинголога, стоматолога, алерголога.

Диференціальна діагностика ентероколіту необхідна з хронічним гастродуоденітом, хронічним панкреатитом, хронічним холециститом, виразковою хворобою.

Лікування

Лікування ентероколіту залежить від тяжкості перебігу захворювання та етіологічних факторів. При не важкому перебігу і поза загостренням проводиться амбулаторне лікування. Стаціонарне лікування показане при ускладненій клінічній картині, сильній інтоксикації, відсутності ефекту від амбулаторної терапії, при наявності ускладнень.

Основна тактика лікування спрямована на:

• проведення протизапальної терапії;
• усунення больового синдрому;
• нормалізацію нормальної функції кишечника;
• дезінтоксикаційну терапію;
• селективну деконтамінацію умовно-патогенної та патогенної флори;
• корекцію порушень мікробіоценозу;
• підтримуючу терапію;
• симптоматичну терапію.

Немедикаментозне лікування ентероколіту включає коригування харчування, фізіотерапевтичні процедури, магнітотерапію, рефлексотерапію, процедури з очищення кишечника.

Медикаментозне лікування включає терапію:

• ентеросорбентами;
• антибіотиками;
• сульфаніламідними засобами;
• противірусними препаратами;
• спазмолітиками;
• препаратами для нормалізації моторики кишечника;
• ферментними препаратами.

При наявності в клінічній картині ускладнень ентероколіту, симптомів диспептичного синдрому призначаються додаткові лікарські засоби: протигрибкові препарати, ферментативні засоби, адсорбенти й ін., проводять інфузійну терапію.

Особливості харчування при ентероколіті:

• свіжа, хімічно і механічно щадна їжа;
• обмеження вуглеводів і виключення продуктів, багатих на клітковину, пряностей, гострих, солоних, смажених, копчених продуктів, цільного молока;
• підвищення в раціоні кількості білкових продуктів;
• виключення індивідуально нестерпних продуктів.

Контроль вилікуваності

Після виписки хворих ентероколітом рекомендується спостереження в клініці протягом першого року — 1 раз в 3 місяці, після цього — кожні півроку.

Доцільно двічі на рік проводити в стаціонарі курси протирецидивного лікування ентероколіту. При розвитку синдрому порушеного кишкового всмоктування особлива увага приділяється дієтотерапії.

Зняття з диспансерного обліку можливе за умови стійкої ремісії тривалістю не менше 2 років.

Профілактика

Профілактика ентероколіту включає ряд заходів:

• своєчасне лікування та профілактика гострих колітів, інфекційних захворювань;
• диспансеризація реконвалесцентів;
• раціональний режим харчування;
• прийом антибактеріальних засобів тільки під контролем лікаря;
• регулярна санація ротової порожнини.

Стаття носить інформаційно-ознайомлювальний характер. Будь ласка, пам'ятайте: самолікування може нашкодити вашому здоров'ю.

Джерела

• Medscape
• Centers for Disease Control and Prevention