Вам передзвонити?

Викличте лікаря додому

Дата народження
Зручний час прибуття
з
до

Запис на консультацію

Дата народження
Зручний час прибуття
з
до

Напишіть 
відгук

   

Хвороби сечового міхура

 
Чернов Юрій Євгенович

Чернов Юрій Євгенович

 
Лікар-уролог вищої категорії

Хвороби сечового міхура

 
Повернутися до списку

Цистит — запалення стінки сечового міхура.

Класичним симптомом цього захворювання є часте болюче сечовипускання. Частіше страждають жінки після переохолодження або у зв'язку із захворюваннями статевих органів. Самолікування неприпустиме. Безсистемне вживання медикаментів може зменшити або навіть усунути біль, але не усуне захворювання, яке неминуче повернеться так само сильно у найбільш невдалий момент.

Необхідно встановити причину і збудника запалення, що можуть зробити уролог або (у жінок) гінеколог. Повторювані явища циститу є показанням для цистоскопії — візуального огляду сечового міхура за допомогою інструменту. Сучасне оснащення і досвід уролога дозволяють провести процедуру безболісно. Відеозапис огляду (за бажанням хворого) дає можливість оцінити зміни динаміки.

Комплексне обстеження допоможе встановити точний діагноз, не пропустити хвороб, що рідко трапляються, призначити необхідне лікування, яке позбавить вас можливих ускладнень хронічного циститу: нетримання сечі, синдрому хронічних тазових болів та ін.

Гіперактивний сечовий міхур

Якщо у вас прискорене сечовипускання вдень і в нічні години — понад 8 разів на добу, можна запідозрити клінічний синдром, так званий гіперактивний сечовий міхур (ГАСМ).

У клініці «Медіком» проводять консультації, діагностику та лікування розладів сечовипускання, об'єднаних в симптомокомплекс «Гіперактивний сечовий міхур».

Це проблема, про яку намагаються не говорити, хоч вона може дуже отруювати існування. Мовчання — не вихід, тим більше що прояви гіперактивного сечового міхура мають дуже багато чоловіків і жінок різного віку.

 

У розвинених країнах світу симптоми гіперактивності є у понад 100 млн людей. У загальній структурі населення Європи і США частота випадків ГАСМ становить 16,6% і має тенденцію до збільшення з віком: приблизно у 30% населення після 65 років і у понад 40% після 75 років.

Прискорене сечовипускання зазвичай супроводжує так зване ургентне сечовипускання — стан, коли позив до акту сечовипускання виражений настільки сильно, що людина не може його затримувати на потрібний час. Крім того, частиною синдрому ГАСМ є нетримання сечі. Таким чином, гіперактивний сечовий міхур проявляється тріадою симптомів:

  • прискореним сечовипусканням,
  • ургентним сечовипусканням у поєднанні з
  • ургентним нетриманням сечі або без нього.

Сьогодні це захворювання — одна з погано вивчених проблем сучасної урології.

Проведені до цього часу дослідження дають змогу виявити кілька факторів ризику ГАСМ. До них належать ожиріння, куріння, вживання солодких газованих напоїв, кави.

Ургентне сечовипускання та ургентне нетримання сечі — найнеприємніші симптоми гіперактивного сечового міхура. Вони мають негативний вплив на хворих, нерідко викликаючи нервово-психічні розлади. Хоч би куди людина пішла, скрізь шукає туалет. У важких випадках у таких хворих виникають соціальні проблеми на рівні спілкування з колегами. Ці симптоми змушують людей змінювати звичний спосіб життя. Багато тих, хто страждає на ГАСМ, змушені покинути улюблену роботу і проводити більшу частину часу вдома, поблизу туалету.

Ургентне нетримання сечі найчастіше зустрічається у жінок, тоді як прискорене денне і нічне сечовипускання притаманне як жінкам, так і чоловікам. У переважної більшості хворих першим симптомом ГАСМ було прискорене сечовипускання з подальшим розвитком ургентного сечовипускання і ургентного нетримання сечі.

У нормі сечовий цикл складається з чергування періодів накопичення сечі та спорожнення сечового міхура. М'язовий шар (детрузор) сечового міхура ненапружений, і він (сечовий міхур) зі швидкістю близько 50 мл/год. наповнюється сечею. Перші позиви до сечовипускання відчутні за 150-250 мл (половинному наповненні) й активне спорожнення настає за 250-500 мл (і більше). Більшість людей без проблем витримують деякий час після перших позивів до сечовипускання до відвідання туалету. Позиви стають нестерпними лише при наповненні сечового міхура до 1500-2000 мл, коли можливе нетримання сечі.

За підвищеного тонусу м'язів сечового міхура позиви до сечовипускання можуть з'явитися раптово за незначного (до 30 мл) його наповнення та є нестерпно болючими.

Етіологія ГАСМ остаточно не вивчена, хоча більшість фахівців визнають її багатофакторність. Через розмаїття можливих причин виникнення ГАСМ основні фактори гіперактивності позначені як міогенний і нейрогенний. Таке визначення ґрунтується на очевидність зв'язку розладів сечовипускання з ушкодженням м'яза сечового міхура або порушення його іннервації.

Лікування ГАСМ може бути:

  • консервативним (тренування сечового міхура, вправи Кегеля, біологічний зворотний зв'язок, фізіотерапія);
  • медикаментозним;
  • хірургічним (в т.ч. трансуретральна детрузоротомія; гідробужування сечового міхура, тимчасова хемоденервація ботулотоксином та ін.).

Для вирішення питання про вибір методу лікування пацієнту після первинної консультації уролога пропонують базове обстеження:

  • загальний аналіз крові,
  • глюкоза, сечовина, креатинін, сечова кислота в крові,
  • загальний аналіз сечі,
  • пр. Нечипоренка,
  • бактеріологічне дослідження сечі,
  • УЗД нирок, сечового міхура (і простати для чоловіків),
  • консультація невропатолога,
  • для жінок — консультація гінеколога.

Надалі можливе проведення додаткового обстеження (цистоскопії, рентгенологічного обстеження та ін.).

У лікуванні ГАСМ дотримуються послідовності від консервативної та медикаментозної терапії за їх недостатньої ефективності до хірургічних методів. Це вимагає від пацієнта терпіння і наполегливості.

Консервативне лікування спрямоване на відновлення втраченого контролю накопичувальної здатності сечового міхура з поліпшенням якості життя пацієнтів. Лікування проводять мбулаторно. Воно ефективне в половині випадків і дає змогу протягом декількох місяців поновити нормальну функцію сечового міхура.

Медикаментозне лікування підвищує ефективність консервативної терапії і нині визнане основним при ГАСМ, включає препарати кількох лікарських груп : антимускаринові, селективні альфа-1-дреноблокатори, антидепресанти тощо.

Показанням для хірургічного лікування є відсутність ефекту від медикаментозного. У клініці проводять тимчасову хемоденервацію ботулотоксином, трансуретральну детрузоротомію під загальним знеболенням. Це мінімально інвазивні втручання, які дозволяють досягти ефекту на тривалий час.